Утопленик

Прибігають в хату діти.
Батька звуть віддалеки:
«Тату! тату! наші сіті
Притягли мерця з ріки».
«Годі плести, бісенята», —
Забурчав на них отець.
«Ох. оці мені хлоп'ята!
Буде вам, дивіться, мрець!

Суд наїде, розкажи-но:
Вік не збути цю біду.
Що робить його; дружино,
Дай каптан: я побреду…
Де ж той мрець?» — «Он, тату, близько!»
Й справді, там, на бережку,
Де показував хлопчисько,
Мрець простягся на піску.

Мов примара, труп жахливий
Весь посинів і розпух.
Чи сірома нещасливий
Загубив свій грішний дух?
Чи втонув рибалка впертий,
Чи то п'яний молодець,
Чи злодюгами обдертий,
Недогадливий купець?

Мужикові мало діла.
Озирнувшись, нашвидку
Він потопленеє тіло
В воду тягне по піску.
Ще й від берега стрімкого
Відштовхнув його веслом,
І поплив той мрець від нього
За могилою й хрестом.

Довго мертвий за потоком
Плив, гойдаючись не в лад.
І його провівши оком,
Наш мужик пішов назад.
«Ви, синки, мерщій додому І
По гостинцю зараз дам.
Та ні пари з уст нікому,
Бо інакше буде вам».

З ночі буря зашуміла,
Схвилювалася ріка.
Вже і скіпка догоріла
В димній хаті мужика.
Діти сплять, дріма дружина,
Муж куняє на печі.
Буря виє; та диви-но:
Хтось постукав уночі!

«Хто там?» — «Гей, пусти, хазяїн!»
«Не було мені біди!
Чом вночі блукаєш, Каїн?
Чорт заніс тебе сюди!
Де возитися з тобою?
Вдома сплять усі давно».
І лінивою рукою
Підіймає він вікно.

Місяць з хмари випливає —
Що це? Голий при вікні.
З бороди вода стікає,
Очі дивляться скляні.
Все у нім заціпеніло,
Мертво руки простяглись,
І в набрякле синє тіло
Раки чорні уп'ялись.

І мужик вікно захлопнув.
Гостя голого впізнав.
Весь завмер він: «Щоб ти лопнув!»
Затремтівши, проказав.
Страшно в нім думки німіли,
Лив з чола холодний піт,
І до ранку стукотіли
Під вікном та край воріт.

Є в народі вість жахлива.
Що до смертного кінця
Той рибалка нещасливий
Дожида щорік мерця.
Вітер зранку вже лютує,
З ночі буря тьмарить світ,
І потоплений чатує
Під вікном та край воріт.

1828