Поет

Покіль поета не взиває
До жертв священних Аполлон,
В турботи суєтні без краю
Пірнає він без перепон.
Замовкла ліра без привіту;
В душі його холодний тлін,
І між дітей нікчемних світу
Найбільш нікчемний, може, він.
Та божий глас у тишині
До слуха лиш його торкнеться,
Душа поета стрепенеться,
Немов орел в височині.
Сумний серед людського виру,
Спішить він від забав і зла,
До ніг народного кумира
Не хилить він свого чола.
Біжить він, дикий і суворий,
Весь звуків повний і снаги,
На хвиль пустельних береги,
У гомінких дібров простори…

1827