Муза

Коли я був дитям, вона мене кохала,
Цівницю в сім стволів мені подарувала,
Вслухалась з усміхом; і я, природи син,
На щілинах дзвінких тугих очеретин
Вже награвав тоді слабими ще перстами
І гімни голосні, навіяні богами,
І мирні співанки фрігійських пастухів.
Із ранку й до смерку у сутіні дубів
Все діви тайної я чарувався словом:
І, тішачи мене дарунком випадковим,
Цівницю з рук моїх, ласкава й осяйна,
Не раз підносила до власних уст вона.
І очерет дзвенів під неземним диханням
І серце сповнював святим зачаруванням.

1821