Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний…

* * *

Exegi monumentum¹

Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний.
Тропа народна там навісі пролягла,
Александрійський стовп, у славі необорний,
          Йому не досягне чола.

Ні, весь я не умру, я в лірі жити буду,
Від праху утече нетлінний заповіт, —
І славу матиму, допоки серед люду
          Лишиться хоч один піїт.

Про мене відголос пройде в Русі великій,
І нарече мене всяк сущий в ній язик,
І гордий внук слов’ян, і фіни, і нині дикий
          Тунгус, і друг степів калмик.

І довго буду тим я дорогий народу,
Що добрість у серцях піснями викликав,
Що в мій жорстокий час прославив я Свободу
          І за провинних обставав.

Виконуй божеське, о музо, повеління,
Огуди не страшись, вінця не вимагай,
Спокійна завжди будь на кривди й на хваління
          І дурня впертого минай.

1836