Елегія

Безумних літ веселощі свавільні
Тяжкі мені, як спогади похмільні.
Та як вино — печаль моя стара
Що старшає, то сили набира.
Мій шлях сумний. Віщує труд і горе
Прийдешності розбурханої море.
Але не хочу, друзі, умирать;
Я хочу жить, щоб мислити й страждать,
1 відаю, у дні турботи й лиха
Життя мені скрашатиме утіха:
Не раз іще, у радості й сльозах.
Гармонію ловитиму в піснях,
І — мариться — смутне моє смеркання
Любов осяє усміхом прощання.

1830