Біси

Місяць в ніч прогляне тьмяно;
Хмара мчить та туча мчить —
Сніг летючий полив’яно,
Коливаючись, мовчить.
Іду, їду в чистім полі;
Дзвоник дінь, та дзвоник дінь…
Страшно, страшно мимоволі
Від завихрених гудінь!

«Поганяй, візник!..» — «Несила:
Коні, пане, вже не йдуть;
Завірюха засліпила,
На дорогах каламуть;
Та й ні сліду! Колобродить.
Збочили. Чи й вийти нам!
В полі біс нас, певно, водить —
Тут крутне, завіє там.

Подивись: он-он іграє,
Дуне, плюне навмання;
Он — тепер у яр штовхає
Здичавілого коня.
Там верствою хтозна-звідки
Він стирчав перед саньми;
Іскрою, що ледве видко,
Блиснув і пропав у тьмі».

Місяць в ніч прогляне тьмяно;
Хмара мчить та туча мчить —
Сніг летючий полив’яно,
Коливаючись, мовчить.
Сил нема кружляти в колі;
Дзвоник раптом дінь! і змовк;
Коні стали… «Що там в полі?» —
«Хто їх знає? пень чи вовк?»

Завірюха злиться, плаче;
Коні чуйні хрипотять;
Он вже він далеко скаче;
Тільки очі в млі горять;
Коні знову як зірвались;
Дзвоник дінь та дзвоник дінь…
Бачу: духи позбирались
Серед блідих володінь.

Без числа, горбаті, лисі.
Під промісячений рев.
Закружляли всякі біси,
Як в листопаді з дерев…
Скільки їх? Жене безсилля?’
Пісня жалібна ж яка!
Чи то відьмине весілля,
Похорон домовика?

Місяць в ніч прогляне тьмяно;
Хмара мчить та туча мчить —
Сніг летючий колив'яно,
Коливаючись, мовчить.
Ринуть біси рій за роєм
Високо в височині,
Виском жалібним, розстроєм
Серце краючи мені…

1830