Лозинка

Помилилась лозиночка, помилилась!
На зимове сонечко задивилась.

А лозинку сонечко пожаліло,
Із-за хмари глянуло та й пригріло.

І лозинка ніжиться, ніби літом.
«Зацвіту я, думає, срібним цвітом,

Бо лихої віхоли вже немає,
І зима світ за очі утікає».

Засріблились котики на лозинці,
Аж морози крадуться поодинці.

«Отака ти смілива та зухвала?
А не рано зиму ти поховала?»

І коли ударили злі морози,
Покотились по лозиночці дрібні сльози.

«Не боюсь я мерзнути і терпіти,
Та померзнуть котики, мої діти…»

І в зимовій віхолі, в завірюсі,
Обізвались котики до матусі:

«Та невже нам гинути у нещасті?
Ми не змерзнем, матінко, ми — пухнасті!»

І срібляться котики у завії,
Порошинки падають їм на вії.

А зимове сонечко їх жаліє —
Із-за хмари визирне та й пригріє!