16. Федь мандрує до далеких зірок
Але й уві сні Федь летів у космічному кораблі до далеких зірок. Він попросив космонавтів, аби ті одвезли його до якоїсь гарної зірки.
— Одвезти б і можна, — сказав один космонавт.— Тільки ж там ще ніхто не бував.
— То я побуваю!
— А ти не боїшся?
Федь запевнив, що не дуже боїться, зате дуже хоче.
— Ну що ж, можемо висадити тебе на Срібну зорю, — погодився другий космонавт.— Але нам треба ще далі летіти. Залишимо тебе, а як вертатимемо на Землю — заберемо. Згода?
Ще б не згода! Федь аж не тямився з радощів.
От підлетіли вони до Срібної зорі, висадили Федя, а самі полетіли далі. Нічого, Федь їх діждеться.
На Срібній зорі росли срібні зоряні дерева, співали зоряні птахи, цвіли зоряні квіти — срібна материнка цвіла, і срібний чебрець.
— Аго-ов! — гукнув Федь.— А хто тут є, озовися!
До нього вибіг вухастий зоряний зайчисько і повів його в зоряний ліс.
Зайчисько умів розмовляти, немарно ж він був зоряний! Він розповів, що за ним женеться зоряний вовк, і зайчисько дуже радий Федеві, бо удвох їм буде не страшно. Аж тут на них наскочив страшний звір з величезною зубастою пащею — зоряний вовк. Він ревів бридким голосом і намірявся проковтнути зайчиська, а може, і Федя. Та Федь так спроста не дасться, не на такого натрапив! Він схопив здоровенну каменюку і вцілив вовка межи очі. Вовчище заплакав отакенними сльозами, підібгав хвоста і втік.
— Спасибі тобі, — зрадів зоряний зайчисько.— Ти тепер завжди житимеш зі мною?
Федь пояснив, що не може, що житиме поти, поки за ним не прилетить космічний корабель. Бо ж удома не знають, де він подівся.
— Тоді допоможи мені перехитрувати зоряну лисицю, — попросив зайчисько.— Мені від неї спокою немає.
Вони розшукали зоряну лисицю, хитру-хитрющу, точнісінько таку, як ота, що взимку вкрала білого півня.
— Ти що собі думаєш? — гримнув на лисицю Федь.— Це ти нашого півня украла?
— Не я, не я! Я м’ясця не вживаю, саму травичку їм! — закрутила хвостом лисиця.
— А зайця, мого приятеля, чому кривдиш? Тепер я з ним разом житиму, спробуй лише — підступися! Наплачешся!
Федь не сказав лисиці, що він на Срібній зорі не залишиться, — щоб боялася.
— Десятою дорогою його оббігатиму, нехай здоров живе! — і лисиця чкурнула, що й сліду не стало.
Потім Федь допоміг зайчиськові збудувати прегарний зоряний палац. Нехай собі в ньому живе і нікого не боїться.
І ще Федь захотів зловити покруча з лісу, аби не чинив лиха й не крав цуценят. І вони таки знайшли його — гидотного, волохатого й зубатого, мов сотня вовків. Та покруча не легко було подолати, він так клацав зубами, аж іскри сипались. Тут примчав на допомогу чарівник на своїх тонких ніжках і вмить загнав покруча в зоряну глибоку ковбаню. І там покруч втопився, пропав, і собаки не гавкали!
А коли прилетів на Срібну зорю космічний корабель, Федь із зайчиськом запросили космонавтів до палацу. Нехай трохи перепочинуть, бо до Землі ще далека дорога.
На прощання зоряний зайчисько почастував усіх найсмачнішими в світі пампушками з салом та часником.