13. Мотоцикл
У Буланого вихідний день. Город і ділянку у лісі під овес та просо він давно вже зорав, звісно, не сам, а тато ходив за плугом, і зараз Буланий спочиває — пасеться на галявині.
Тато жартує, що для Буланого влітку тепер буде справжній курорт. От взимку, як замете снігом ліс, відпочиватиме мотоцикл. Бо крізь замети у лісі продерешся тільки верхи на коні.
А Федь, затамувавши віддих, ходить навколо мотоцикла й милується. Хоча мотоцикл не новий, але справний! Федь обмацує тугі колеса і фару — ліхтар. А ще до мотоцикла можна чіпляти й коляску. Це вже, вважайте, справжня автомашина.
Тато посадовив Федя в коляску, і вони помчали просікою. Ух ти! Ну й здорово! Мотоцикл тріщав, немов кулемет, і синій дим стелився за ними. Федь їздив би отак цілісінький день, не набридло б.
Мама теж проїхалася в колясці. Лише дід Улян не схотів.
— Не люблю оту чортопхайку. Трусить, мов грішника в пеклі, ще й смердить, аж у грудях дере. Ні, вже хочу своєю смертю померти, а не кості свої визбирувати по лісі. Цур йому!
— Та не бійтеся, діду, ось лишень спробуйте, як воно мчить! Мабуть, і через пеньки перескочить, — умовляє Федь.
— Не все перескакуй, інде й перелізь. Мені поспішати нікуди.
А Федеві — що дужче трусить, то краще. Він і сам навчиться водити мотоцикл, а не тільки сидіти в колясці. І взавтра він з татом поїде об’їжджати ліс, тато напевне погодиться. Добре б узяти з собою й Муху з Жукасиком. Жукасика — у коляску, а Муха може побігти слідом. Та, мабуть, Муха того не схоче, вона боїться за свого Жукася.
— Тату, а ви взавтра візьмете мене з собою в об’їзд?
Тато лукаво всміхається.
— Ні, Федю, взавтра я на мотоциклі поїду до Житомира.
— То і я з вами! Я в Житомирі ще ніколи ж не був!
— Ще побуваєш. А взавтра мені треба мати вільну коляску, бо в ній я тобі привезу…
Тато уриває мову й таємниче підморгує Федеві.
— Кого привезете?
— Овва, вже й забув!
Радісний терпкий холодок пробігає по Федевій спині. Хіба ж про таке забувають? Він, може, тільки на часиночку забув, бо дуже зрадів мотоциклові. Бо так незвично, так хороше вихором мчати по здивованому лісі, слухати, як мотоцикл тріщить, мов бойовий кулемет, дивитись, як стелеться синій димок…
Але Федь не забув: на мотоциклі тато привезе йому чарівника, котрого обіцяв. Федь весь цей час з нетерплячкою на нього чекав. І мама чекала. Не чекав тільки дід Улян. Йому байдужісінько, він буркотить:
— Підуть гроші на розкоші. Хто ж його знає, як воно буде. Може, сама морока? Це ж не в місті або й на селі, а в лісі. Зроду не чув, щоб у лісничівці такі забавки заводили. Ось порве вітер електричного дрота — наплачешся.
До чого тут електричний дріт, Федь не знає. Мабуть, то тільки причина дідові побуркотіти. Бо ж і дід Улян вже повірив, що тато справді привезе чарівника, що не казку розказував. Он і щоглу на сосні тато вже приладнав.— для чарівника, не для Буланого ж!
Та сосна — височенна, гілля тільки на верхівці, бо зростала у густому .лісі, а на подвір’ї залишилася самотою — пожаліли її рубати. Висока сосна, а щогла ж — ген аж на вершечку. В діда і шапка з голови впала, коли дивився, як тато ту щоглу припасовував.
А від щогли до хати тато простяг шнур із дротом всередині.
А мама звільнила куток у кімнаті, аби чарівник мав де жити. І взавтра…
Ой, як же дочекатися того завтра?
Федь крутиться на своєму ліжку, сьогодні йому і подушка гаряча. Навіть заснувши, все борсається.