10. Лихі гості
Вже звечоріло, коли тато прискакав на Буланім до двору такий сердитий, аж чорний.
— Гей, дайте швидше лопату й відро!
— Що скоїлося? — затривожилась мама.
— Якісь поганці вогнище залишили над ковбанею. Торф загорівся.
— І я з вами! — закричав Федь.
— Ет, заважатимеш.
— Не заважатиму. Візьміть! Ну візьміть же!
Тато хапком посадовив Федя поперед себе на Буланого, приторочив збоку лопату з відром і погнав Буланого до лісу.
Біля глибокої ковбані й справді тліла та курилася земля. Федь знав, що навколо ковбані і далі, там, де розляглося болото з дуже зеленою й соковитою травою та жовтим лататтям, ґрунт — торф’яний. Він пружно погойдується під ногами, ніби накритий грубезною повстю. Якщо вирізати шмат такої земляної повсті-торфу, висушити й підпалити, він горітиме неяскравим чадним полум’ям.
Видно, що над ковбанею хтось розкладав багаття і залишив його непогашене. Хмиз вигорів, підсушив ґрунт, і торф тепер жеврів то яскравіше, то тьмяніше, немов дихав. Федь кинув туди суху гілку, вона вмить спалахнула.
Навколо вогнища порозкидано порожні пляшки та консервні бляшанки. А онде видно й сліди від коліс.
— Легкова автомашина, — показав на сліди тато.— Видно, здалеку приїхали. Ну, трапили б до моїх рук, дав би їм перцю! Ач, насвинячили! Таких і близько не можна пускати до лісу. Якби вчасно не помітив диму, вогонь дійшов би до дерев, і могла б статись велика біда.
Федь і собі розуміє, що пожежа у лісі — то велика біда. Він і сам дав би доброго перцю отим нерозумним і недобрим людям, що покинули вогнище. Їм що, їм гулянки, а якби зайнялися дерева? Подумати страшно!
Та словами вогню не вгасиш. Тато з Федем поскидали пляшки й бляшанки на запалений торф, а потім залили все водою з ковбані, ще й засипали зверху грубим шаром землі. Торф сичав і чадів — все ніяк не хотів погасати. Довелося щільно притоптати ногами мокру землю, аж доки не щез останній димок і згарисько стало зовсім холодне.
Потім тато вийняв із сумки фанерку з написом: «Розводити вогонь у лісі суворо заборонено», а Федь ще й приписав три величезні знаки оклику: !!!
Фанерку вони приладнали на видному місці. Нехай читають, коли не тямлять, як поводитися в лісі.
— Боюся, що не для самих гулянок приїздили оці «гості», — сказав тато.— Поганому виду нема стиду, підстрелять ще козу та й на машині гайда з лісу. Треба попередити лісничого, може, дізнаються, чия це була тут машина.
— Тату, а може б, ми і самі їх зловили?
— Гм… Непогано було б.
— Знаєте що? Я щодня чатуватиму над ковбанею, а як вони приїдуть, то я…
— І що ж — ти?
— Кричатиму, а ви й почуєте.
— Таке! І не злякався б?
— Ні, не злякався б. Правда!
— Правда, раки, лізьте в торбу. Чатуй ліпше свого лоба, бо он знову нова гуля набігла.
Нехай тато не вірить, а Федь таки чатуватиме!