Сонет 132

Як не любов, то що ж це бути може?
А як любов, то що ж таке вона?
Добро? — Таж в ній скорбота нищівна.
Зло? — Але ж муки ці солодкі, боже!

Горіти хочу? — бідкатись негоже.
Не хочу? — то даремна скарг луна.
Живлюща смерте, втіхо навісна!
Хто твій тягар здолати допоможе?

Чужій чи власній волі я служу?
Неначе в просторінь морську безкраю
В човні хисткому рушив без керма;

Про мудрість тут і думати дарма, —
Чого я хочу — й сам уже не знаю;
Палаю в стужу, в спеку — весь дрижу.