В проваллі темнім, десь на дні…

В проваллі темнім, десь на дні
Сосна чорніє на граніті…
Ніхто з живих не зна її,
Не зна й вона нікого в світі…

Над нею десь весна цвіте,
Квітки цілуються з квітками,
Сміється сонце золоте,
Річки зливаються з річками.

Вона ж, самотня і смутна,
В яру чорніє на граніті,—
Ніхто з живих її не зна,
Не зна й вона нікого в світі…

І тільки іноді вітри
На скелі спиняться юрбою
І гоготать почнуть з гори,
І насміхатись над сосною…