Поєдинок

Мовчить Чернак, не снить Король,
А сльози — кап! «Прощайте, кури,
І ви, кохані, рідні мури…»
Ось-ось розітнеться пароль [1] —
І вийде ворог злий, похмурий.
Всю ніч не заснуть вороги
І дуже гострять остроги.

І ранок в злотому вінку
На обрій вийшов і всміхнувся.
Король прокинувсь, стрепенувся,
Хотів гукнуть: «Ку-ку-рі-ку!» —
Та враз закашлявсь, поперхнувся:
Він погляд Чернака зустрів
І журно голову схилив.

Ось-ось почнеться бій… Шумлять,
Як арфи, сосни; вітер грає.
До сина мати припадає,
І сльози курячі біжать…
Уже із ношами ідуть,—
Кого ложать, понесуть?!
«Ну, сходьтесь: раз! Ну, сходьтесь: два!» —

Сказали разом секунданти[2].
А може б, помирились, франти[3],
Поки ще ціла голова
І не порвались аксельбанти[4].
Король говорить: «Нізащо!»
Чернак буркнув: «Мовчи, ледащо!»

І стали битись юнаки
Дзьобами, крилами, ногами,
Впивались в груди острогами
І пір’я кидали шматки,
І кров гарячими струмками
Текла, шуміла під ногами.
І рило підвела свиня,

Пішла туди, де кров лилася,
Свинячим гнівом зайнялася:
«А що це тут за метушня?
Зчинили крик! Мовчать мені!
Заснуть не даєте свині!»
Король утік… а на кілку
Чернак гукнув: «Ку-ку-рі-ку!»