Нащо жити? — стогне ліс…

«Нащо жити? — стогне ліс.—
Стільки смутку, стільки сліз!
Щоб діждатись щастя мить,
Стільки мучитись і жить!»

«Сонце, сонце! Світ! Весна! —
Жайворонок почина.—
Дай на тебе надивлюсь,
Дай розкошами уп’юсь».

Грає море: «Гей, берись!
Вгледиш степ і світ колись.
Гострі скелі розбивай
І з піснями умирай».

Шепчуть трави: «В час весни
Ви казкові бачте сни,
І, щоб вгледіть їх хоч раз,
Не злякає доля нас!»

І людина одмовля:
«Земле, земленько моя!
Чом тебе в одную мить
Можу клясти і любить?»