Приходять предки

Приходять предки, добрі і нехитрі,
У бородах, простелених на вітрі,
Не руки — а прогнуті чорні віти,
Не очі — а прозористі орбіти.
І кайдани подзвонюють з плугами,

Зерно і кров, і ночі із снігами.

Чи ти не став розщепленим, як атом.
Недовірком, схизматом¹ чи прелатом²
Ярижкою нікчемним³, псом на влові?
Дитино наша, ягодо з любові!..
Дарують ласку, повну болю й змоги,

Щоб у очах уздріть нові прологи.