Могила бійця

Він спить останнім сном давно.
     Він спить останнім сном.
Над ним був висипаний горб
     І дерен ліг кругом.

Покрила посивілий чуб
     Земля, як чорна ніч;
У дні бенкетів молодих
     Він вився аж до пліч.

Він білий, наче піна хвиль,
     Що б’ється об граніт.
Уста, охочі до розмов,
     Скував могильний лід.

І щоки у мерця бліді, —
     Так з недругів лихих
Бліднів усякий в час, коли
     Вривався він між них.

Не важко грудям, хоч землі
     Багато налягло,
Черв’як, не боячись його.
     Повзе через чоло.

Невже він жив і меч носив
     На те, щоб в час імли
З пустелі на курган його
     Зліталися орли?

Хоч він оспіваний не раз
Співцем і пастухом,
Та співом — спів, життя — життям!
Він спить останнім сном.

1830