Вовк та Ягня

У сильного безсилий винен завсігди:
Багато прикладів з історії ми знаєм.
              Та ми історій не складаєм,
А в Байці можем це розповісти.

У спеку до струмка зайшло ягня напитись;
      І треба ж тут біді лупитись,
Що поблизу тих місць голодний Вовк бродив.
Ягнятко бачить він і хоче поживитись,
Та він цьому надать законних прав хотів
І каже: «Як, нахабо, смієш ти мутити
   Потік цей прохолодний мій,
         Напій
      Піском бруднити?
      За це-бо, далебі,
      Зірву я голову тобі!» —
«Якщо пресвітлий Вовк дозволить,
   Насмілюся сказать, що воду в ручаю
   На кроків сто я нижче Вовка п’ю;
      І гніватися він даремно зболить,
Бо каламутити пиття ніяк не можу я».—
      «Так це брехня моя?
Негіднику! Звідкіль таке нахабство в світі?
Пригадую, як ти в позаторішнім літі
      Зі мною надто грубий був:
      Цього я, друже мій, ще не забув!» —
     «Та згляньсь, і року ще нема мені від роду», —
Промовило Ягня. «То, певно, був твій брат».—
«Не маю я братів». — «То, може, кум чи сват,
Чи інший хто-небудь із вашого ж бо роду.
Самі ви, ваші пси і ваші пастухи
      Мене б воліли збути,
І шкодите мені ви всі по змозі всюди:
Та розквитаюсь я за ваші всі гріхи!» —
«Ах, чим же винен я?»
       — «Мовчи, гоноровисте!

Чи час тут розбирать провини всі, щеня?
Ти винен тим уже, що захотів я їсти».
Сказав — і в темний ліс Вовк поволік Ягня.