Лисиця й Виноград

Кума Лисиця раз голодна влізла в сад;
     Там винограду грона спіли.
     І очі й зуби їй від того аж горіли,
Бо ж яхонтом[1] палав добірний виноград.
     Та от біда, висить він зависоко
     Відкіль не глянь, знущання лиш саме:
         Хоч бачить око,
         Зуб не йме.
     І день промарнувавши цілий,
Пішла й промовила: — Та хай він пропаде!
     Що ж, гарний де-не-де,
     Та кислий — зовсім ще неспілий,
     Оскома зразу нападе.