Зоряний дім над Россю
На поріг ступила осінь, а попереду — зима з морозами та заметілями. Замислився Барвінок: як йому в холод та негоду подорожувати? Поділився Барвінок своєю бідою з Ромашкою.
— Ракета тобі потрібна, — каже Ромашка. — А зробити її можуть тільки учні Сахнівської школи, що на Черкащині.
Послухався її Барвінок і поїхав до Сахнівки. Вийшов з автобуса, іде селом, аж бачить — ряд тополь гострими верхівками небо підпирають. За ними — двоповерхова школа. Але що це поруч? Якийсь сріблястий купол… Асфальтований майданчик, покреслений загадковими лініями…
Розгубився Барвінок, ніяк не може второпати, для чого вони. Стояв, стояв, аж чує, хтось його торкає. Обернувся; а це жовтенята.
— Здрастуй, Барвінку!
— Здрастуйте! — зрадів Барвінок.
Почали знайомитись: Таня Перенесенко, Вітя Кособородов, Валя Кириленко, Таміла Таран та інші школярі.
— А що означають оті лінії на асфальті?
— Це ракетодром, — охоче пояснили школярі. — Звідси ми запускаємо ракети… А поруч — наша обсерваторія.
— Он які ви молодці! — каже Барвінок.— А чи не допоможете й мені збудувати ракету? Край треба: взимку на Конику-Дзвонику далеко не полетиш…
— Звичайно, допоможемо! У нас у школі є «Клуб космонавтики», — загомоніли жовтенята. — Гуртківці залюбки виконають твоє замовлення. Ми відведемо тебе туди. Але, вибачай, потрапити в клуб не так просто. Треба відповісти на запитання Кібернетика.
— То вже постараюсь, — каже Барвінок.
І він почав тиснути на кнопки. Але електронний робот мовчав.
— Ага, спершу треба розв’язати задачі, — згадав Барвінок і взявся до роботи. Здається, відповів на всі запитання, хоче відчинити двері, а Кібернетик відповідає: «Приходь завтра!»
— Як це «завтра»? Мені треба сьогодні! Давай нову задачу.
Ніби й упорався з нею, а Кібернетик пише на табло: «Подумай ще!»
Врешті зумів-таки Барвінок знайти ключик від «Клубу космонавтики». А гуртківці, вітаючи його, пообіцяли швидко збудувати ракету.
— І звідки ви все знаєте, все вмієте? — цікавиться Барвінок. — От би й собі так…
— У нас школа така. Всі учні сумлінно вчаться, — пояснюють діти. — А для тих, хто хоче більше знати, в школі працюють різні гуртки: математичний, біологічний, літературний, історичний, юних техніків, астрономів, космонавтів — вибирай до вподоби.
Поступово зібрався цілий гурт дітей. Дівчатка й хлопчики навперебій розповідали про свої справи. Влітку вони не тільки загоряли на березі мальовничої Росі, але й допомагали городній бригаді, проводили досліди за завданням колгоспу, оглядали дерева й квіти біля школи.
Потім жовтенята й піонери показали Барвінкові свою школу.
В коридорах і класах чисто, затишно, на вікнах — квіти, на стінах — портрети вчених, картини. Кабінети обладнані наочними посібниками, діючими моделями, електронними пристроями.
— Вони допомагають нам, — розповідає Толя Барабаш, — глибше оволодівати знаннями.
— Та вчимося ми не лише у класах і кабінетах, але й на будівельних майданчиках,— говорять юні сахнівці.— Адже все, що ти бачиш, учні своїми руками звели: плавальний басейн, і тир, і обсерваторію, і планетарій…
Барвінок із задоволенням відвідав оранжерею, спортивний комплекс, планетарій. А як землю огорнули вечірні сутінки і на небі спалахнули яскраві зорі, розкрився купол обсерваторії. Барвінок розглядав у телескоп Місяць — його гори, моря, інші планети сонячної системи — Венеру, Марс, Юпітер…
А тим часом «космонавти» збудували Барвінкові ракету, доставили її на шкільний ракетодром і підготували до польоту.
Барвінок щиро дякував школярам за цікаву екскурсію, за ракету, на якій вирушив у зворотну путь. Далеко внизу мріли вечірніми вогнями міста, а перед його очима невідступно стояла школа, сахнівські дівчатка й хлопчики — такі роботящі, такі охочі до наук…
