Пісні степу
— Як ти думаєш, Ромашко, що зараз дівчатка й хлопчики поробляють? — запитав Барвінок свою подругу.
— Літо ж! В піонерські табори, певно, поїхали…
— Це правда, але багато школярів не тільки відпочивають, а й дорослим допомагають,— похвалився Барвінок.— Знаєш, яка нині гаряча пора? Жнива! Хочеш переконатися — завітаймо в село Комишувате на Кіровоградщині. Чував я, там жовтенята й піонери не сидять згорнувши руки.
— Якщо Хочеш там побувати, — радить Ромашка, — то найшвидше нас домчить Коник-Дзвоник. Мабуть, застоявся вже без діла!.. Краще за будь-якого вертольота справиться. Де хочеш сяде: і в степу, і на току!
Друзі осідлали Коника-Дзвоника і — в путь. Пролітаючи над містами, селами і ланами, Барвінок розказував, де яке місто розташоване, де яка річка протікає.
Незабаром показалося широке море стиглої пшениці, а в ньому пливли комбайни.
— Конику-Дзвонику, сідай! Прилетіли! — звелів Барвінок.
Коник-Дзвоник завис над степом, а потім повільно опустився біля красеня-комбайна «Нива». Комбайн зупинився, і до Барвінка одразу підбіг хлопчина у комбінезоні, в спеціальних окулярах.
Почали знайомитись:
— Мене звати Юрко, а то мій тато Олексій Маркович. Тато — комбайнер, а я — за помічника!
Барвінок всякі машини знав, а такий комбайн бачив зблизька вперше. Він роздивлявся його з усіх боків, розпитував про нього в Юрка, пробував важелі, ручки, кнопки. Юрко пояснював, показував, де мотовило, де жатка в комбайна, де барабан, а де бункер для зерна. А потім запросив до кабіни. Цікавий до всього Барвінок придивлявся, як управляє комбайном Олексій Маркович, а тоді й мовив:
— Дозвольте мені стати за штурвал, хочу вам допомогти.
— Що ж, спробуй, побачимо, який з тебе, Барвінку, вийде помічник, — сміється Юрків батько.
Весело загудів мотор, і попливли назустріч комбайнові пшеничні валки, а в бункер золотистим потоком ринуло дорідне зерно.
— Молодець, Барвінку, — похвалив Олексій Маркович,— хороший з тебе помічник…
Горять в Барвінка очі від захоплення, від радісного хвилювання, від того, що підкоряється йому така велика машина. А валки все біжать і біжать назустріч, і співає на весь степ бадьору пісню мотор.
— Виходить, Олексію Марковичу, ми збираємо не тільки зерно, а й пісні,— каже Барвінок.
— Саме так, — сміється Олексій Маркович.
— А знаєш, Барвінку, де беруться пісні на жнивах? — запитує Юрко, що так швидко здружився з Барвінком.
— Розкажи, я хочу знати!
— Як засівають лан, то співають жайворонки… З піснею люди сіють хліб, з піснею і збирають.
…Радий і гордий повертався Барвінок разом з Юрком і Олексієм Марковичем після роботи в село. По дорозі вони зустріли на полі Оксанку, Володю, Славка, двох Сергійків… Хлопчики весело розповідали, як, збираючи колоски, вони мало не спіймали зайчика, що дрімав у ярку під кущем.
Сміх і регіт котилися полем, і школярі не почули, що їх кличуть товариші.
— Агов! Жниварі, заходьте до нас. Ми огірками пригостимо,— кликали друзів дівчатка, які вибирали огірки.
— Завтра завітаємо до вас, бо нині поспішаємо на ферму,— відповідали їм.— Там нас чекає Ромашка.
Ромашка цілий день поралась коло телят. І зараз допомагала Валикові і Юркові напувати їх, роздавати корми.
— А де ж Коник-Дзвоник? — питається Барвінок.
Ромашка приклала палець до вуст…
З лугу долинало коникове сюрчання — пісня мирного вечора після гарячого жнивного дня, а з поля — спів моторів: то тривала битва за урожай.
