Любов Потьомкіна

Болить життя. А справи дуже древні.
Раби — як риби, замерзає кров.
Де були «потьомкінські деревні»,
там була й потьомкінська любов.

             Як любив він ту Єкатерину!
             Як міняв усмішки й парики!
             Виникали різні райські крини,
             як по мановєнію руки.

Очі сині, очі сині, очі сонні! —
від которих млосно баранів,
на його тавричеській персоні
залишали більма орденів.

             Січ розбита, край той перекраяний,
             груди в лєнтах — цілий Млєчний путь.
             Хочете, пожалста, пів-Украйни
             подарую вам на незабудь.

Як він був закоханий в царицю,
як життя їй присвятив своє!
Навіть нам Лук’янівську в’язницю
збудував у формі букви «Е».

             Це ж не те якесь там мракобісся,
             Це ж в ім’я свободи! А тепер —
             ти пиши їм, Катько, ти не бійся.
             Хай тебе привєтствує Вольтер!