Синичка і ключка чемпіона
Василькові подарували синичку.
— О, яка гарна! — вигукнув Петрик, побачивши пташку в товариша.— Давай мінятися?! На вертольотика! Як запустиш—сам літає.
— А навіщо вона тобі?
— Так просто, пограюся…
— Це ж подарунок…
— Ну й що? Він же твій — от і розпоряджайся ним, як захочеш.
Помінялися, бо Василькові, чесно кажучи, давно кортіло мати вертольотика, який сам літає.
Іде Петрик з пташкою, розглядає пір’ячко, гладить по голівці.
— Ей, Петьку! — гукнув Павлик.— Що то в тебе?
— Синичка!
— Давай мінятися! Я тобі — машинку, ти мені — пташку!
— Е, що мені твоя машинка,— відповів неспішно Петрик.— Ось якби за ножика…
— За ножика? Отого, що зелена колодочка? — уточнив Павлик.
— Еге ж…
— Почекай, принесу!
Прибіг Павлик, віддав Петрикові ножика з зеленою колодочкою, а синичку забрав.
— А для чого вона тобі? — поцікавився Петрик.
— Дресируватиму!
Приніс Павлик синичку додому, посадив її в каструлю, накрив рушником і сидить, спостерігає крізь вузеньку щілину: як там вона, у неволі… Звикає?
Аж заходить Лесик. Він у сусідній квартирі живе.
— Лесику! — поділився радістю Павлик.— А я синичку дресируватиму! Ох і номер для шкільного цирку придумаю!
— Покажи синичку,— попрохав Лесик.
— В мене клітки поки що нема, то я її в каструлі тримаю.
Павлик засунув руку під рушник, спіймав синичку.
— Ось вона!
Пташка тремтіла, виривалася з рук.
— Павлику,— тихо сказав Лесик.— Давай мінятися. Що хочеш?
Павлик замислився. В Лесика є безліч цікавих речей. І спортивні значки, і ліхтарик, яким можна під водою світити, і запальничка, подібна до пістолета, а ще — хокейна ключка. Брат з Москви привіз, нею грав чемпіон світу. Лесик, мабуть, не віддасть ключку. Однак, поміркувавши, все-таки наважився:
— Міняймося на ключку!
Лесик помовчав, роздумуючи. Потім, не промовивши й слова, стрімко попрямкував до дверей.
— Не хочеш за ключку, давай за ліхтарика! — крикнув услід Павлик.
Та Лесик швидко повернувся. З ключкою. З тією самою, якою чемпіон світу забивав шайби.
— На! — сказав рішуче Лесик.
Павлик схопив ключку, про яку давно мріяв, а синичку поспіхом — а раптом передумає товариш! — передав Лесикові.
— А що ти з нею робитимеш? — весело запитав Павлик.
— А нічого,— пролунало вже від порога.— Мурчик поласує…
Павлик постояв кілька секунд мовчки, затим буркнув сердито: «Гм, Мурчик поласує…» — і подався з кімнати.
Лесика він побачив на балконі.
Той тримав пташку в руках, а біля ніг терся котяра Мурчик.
— Ось де ти! — крикнув Павлик, не стримуючи обурення.— Забирай свою знамениту ключку і … віддай синичку!
Лесик широко усміхнувся, підняв руку і розтулив долоні.
