Собака
Ночами стерегла майно свого ґазди, терпіла голод і холод, а днями шниряла по чужих обійстях за поживою. Звичайна історія. Боки запались ямами.
Скулена, загнула хвіст під себе і гризла кістку. Але замерзла кістка була затверда на її зуби. Знеохочена, сіла. Була хвора, дрижала від морозу, а в її очах стільки суму…
Сніг куйовдився від морозного вітру, як волос старця, в серці якого дрімає гадюка.
Хтось загулюкав на собаку — вона попленталася дальше і знов сіла. Надходить пустяк і схиляється по камінь — вона тікає. Іде прошак, кличе її, вона дивиться недовірливо і тікає з дороги. Ніде місця спокійного…
Прибігла домів і запрягалася під піч. Вже й їди не просить, тільки лиже цуценята, що приссались до неї і пищать… Дивиться з-під печі сонним поглядом, повним материнської меланхолії…
Мала Ганнуся любить бавитись з Лискою, але тепер сидить на лаві і шепче: «Бідна Лиска, дуже бідна Лиска. Як мама дадуть мені молока, то я сховаю і вночі встану тихенько, аби ніхто не видів, — та й дам Лисці. А як буде тепло надворі і чічки настануть, буду бігати з Лискою і з песиками у ліс, але вже не буду її бити, лише все сховаю для неї хліба в пазуху…»
Ґазда заглянув під піч, витягнув щенята, став їх оглядати і вибирати. Лиска прочувала лихо, приповзла на животі і почала лизати його чоботи. Цуценята пищали, а вона не могла їх оборонити. Вона лише махала хвостом, скавуліла жалісно і благала очима. Він копнув її, запер у хаті, а щенята виніс на мороз. Даром скавуліла і дерла лапами двері. Знадвору долітав писк, переходив в уриване хропіння, вкінці цілком затих.
Ґазда застукав у сінях, собака поволоклась під піч, а дівчатко стрибнуло на постіль і накрилося з головою.
1900
