Хлопчик Ромаз

Сів Ромаз на перелаз:
— Не пропущу, дітки, вас
йти до лісу чи на поле,
ніжки вам стерня поколе.
А у лісі, темнім лісі
чагарник густий розрісся.
Довговухі там зайчата,
їх бояться вовченята.
Діточки йому в одвіт:
— Не чував такого й світ,
щоб вовки зайців боялись,
щоб зайці за ними гнались.
Все буває навпаки.
Не страшні і нам вовки.
Тут Ромаз скривився враз:
— Я хотів настрашить вас,
бо і сам боюся лісу.
Чом похнюпивсь, ніс повісив,
перелазь же, боягуз,
надягай міцніш картуз
і гайда до лісу з нами.
Йдуть лугами і лісами.
— Де ж стерня? — Марійка враз.
Зупинились. А Ромаз,
мов набрав у рот води.
Потім плаче: — До скирди,
мабуть, відвезли стерню.
Всі сміються: — Ну і ну,
таж приорюють стерню.
Ти ж, Ромазе, ще й незнайка,—
між діток і сміх, і лайка.
Треба нам Ромаза вчити,
з ним на луг, у ліс ходити
за квітками, за грибами,
щоб і він дружив з дітками,
ріс розумним в баби, в неньки,
адже він вже не маленький
і допитливий нівроку.
Піде в школу цього року.