Мірошник

На річечці якійсь маленькій
Стояв собі млинок, і в нім Мірошник жив.
Хоч невеличкий млин, да, знаєш, чепурненький;
Раз по раз, день у день крутивсь і гуркотів
І хліба вистачав хазяїну чимало.
Коли не забредеш к Мірошнику бувало,
       У його є і хліб, і сіль, і сало.
Чи то в скоромний день — із маслом буханці,
Книші, вареники і всякі лагоминки;
У п’ятницю — просіл, з олією блинці,
Пампушки з часником, гречаники, стовпці.
Обідать він було не сяде без горілки,
А в празник піднесе і чарку калганівки.
       Мірошник паном діло жив.

І треба ж, на біду, позаторішню весну
       Його лихий поніс чогось за Десну.
       Хоч не багацько проходив,
       Зате багато бачив світа:
Побачив він, як Сейм, мов бішений, шумів
       І як Десна ревла несамовита,
       Мабуть, ворочавши не п’ятдесят млинів.
       Вернувсь Мірошник наш додому,
       До церкви прямо почухрав
       Да богу молиться святому,
       Щоб він акафисти його не в гнів приняв
І річечку його зробив Десною.
       «Або хоча, як Сейм, такою —
Тогді б то вже я панував!»
Молебні день у день спасителеві править,
У ставники свічки по десять хунтів ставить,
       Все молиться, ні їсть, ні п’є, ні спить…
              «Земляче! Бог з тобою!
На тебе десь туман у Литві навели.
Хіба забув ти, що великою водою
      Ворочають великії млини?
      Їх німці будувать уміють,
      А вже не зляпає наш брат;
      Вони самі товчуть, і віють,
      І мелють борошно, і сіють,
      Здається, що самі й їдять.
      А млин хоч чепурний у тебе,
Та не для бистрини».— «Балакайте про себе!»
Мірошник заворчав і рукавом махнув.
      Його молитви Бог почув:
      По небу вітерок дмухнув —
      Як ворон, небо почорніло;
Шварнула блискавка — грім грюкнув і загув;
Із хмар, як з лотоків, водою зашуміло.
Маленька річечка, що так тихенько йшла,
      Заклекотіла, заревла
      І через греблю покотила.
Як на осиці лист, тремтить млинок од хвилі,
Вода напре, дивись, то вискочить гвіздок,
То паля тріснула, то заставку розбило,
      А далі і знесло млинок.
      Схопивсь Мірошник, да пізненько:
      Що поки йшла вода маленька,
      Щодня він хліба мав шматок.
      Літ з десять був у нас суддею Глива.
Да, знаєш, захотів на лакомий кусок,
В Полтаву перейшов: там, кажуть, є пожива.
Велика там вода, хоч є й багато млива…
Глядіть, добродію, чи ваш міцний млинок?