Гай та Сокири

По Гаю темному туга велика ходить,
Сокири й Топори затіяли войну,
Гай хочуть сплюндрувать і пущі всі пошкодить;
Война ся навела на дерево суму;
Дуби задумались, осики затремтіли,
І клен гнучкий і в’яз із лиха вниз нагнувсь.
Аж ось Сокири вже в Гаю забрязкотіли,
      І дуб найстарший усміхнувсь.
«Не бійтесь! — він гукнув,— того я і жахався,
Як з топорищами сі навісні прийдуть,
Аж дерев’яний рід заліза одцурався!
Без дерева вони самі нас да не втнуть,
От-то було б… але — нехай йому абищо,
Якби з Сокирами прийшли і Топорища,
       Тогді-то був би нам капут».
І справді, скільки тут Сокири ні бряжчали,
       Ні дубчика, ні липки не стяли
І тільки де-не-де що кору пописали
       Да і додому з тим пішли.