Дядько на дзвониці

Ізліз мій дядько на дзвоницю
Та знай гука: «Оце кумедія яка!
Всі люди на землі — мов ті перепелиці:
Здається, більший з них не більше п’ятака.
       Гай, гай! Які ж вони дрібненькі!
Так ось коли я їх, як треба, розібрав!»
А мимо йдучи, хтось на дядька показав
       Та, далебі, мене спитав:
«Що то таке, чи щур, чи горобець маленький?»