Човен

Заграло, запінилось синєє море,
І буйнії вітри по морю шумлять,
І хвиля гуляє, мов чорнії гори
              Одна за другою біжать.
Як темная нічка, насупились хмари,
В тих хмарах, мов голос небесної кари,
              За громом громи гуркотять.

Іграє і піниться синєє море.
              Хтось човен на море пустив,
Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі,
              Од берега геть покотив;
Качається, бідний, один без весельця.
Ох, жаль мені човна, ох, жаль мого серця!
              Чого він під бурю поплив!

Ущухнуло море, і хвилі вляглися;
              Пустують по піні мавки;
Оп’ять забіліли, оп’ять простяглися
              По морю кругом байдаки;
Де ж човен дівався, де плавле мій милий?
Мабуть, він не плавле, бо онде по хвилі
              Біліють із його тріски.

Як човнові море, для мене світ білий
              Ізмалку здавався страшним;
Да як заховаться? Не можна ж вік цілий
              Пробути з собою одним.
Прощай, мій покою, пускаюсь у море!
І, може, недоля і лютеє горе
              Пограються з човном моїм.