Котилася тарілочка

Котилася тарілочка
      По крутій горі,
Забавляла любих діток
      У моїм дворі.
Нам тієї тарілочки
      Чому не любить —
Хорошая, золотая
      І як жар горить.
Прийшла баба — сама чорна
      І чорний жупан,—
Заховала тарілочку
      У синій туман.
Постихали співи й жарти
      У дворі моїм;
Золотої тарілочки
      Стало жаль усім.
Зачинився я у хаті,
      У віконці став
І про тую тарілочку
      Співати почав:
«Туманочку, туманочку!
      Поклонись зорі,
Покоти нам тарілочку
      По нашій горі…»
Де не взявся із-за лісу
      Невідомий птах,
Довгохвостий, гостроносий,
      На восьми ногах.
Я — на піч та у куточку
      Зігнувсь, притаївсь
І, щоб птах той не надибав,—
      Ряденцем укривсь.
Навіжений птах літає,
      Не найде ніде
І тонесенько виводить:
       «А де дідок, де?»
Закричав горлатий півень
      І прогнав мій страх,
Я зрадів — і не побачив,
      Де той дівся птах.

Золотую тарілочку
      Всі знають давно:
То на небі сонце ясне,
      На весь світ одно.
Чорна баба — нічка темна:
      Із давніх-давен
Покриває все на світі,
      Як погасне день.
Заховався, шуткуючи,
      Дідусь-господар,
Щоб не зразу догадались,
      Що той птах — комар.