IV

Ненсі дивилася на нас. Вона замовкла. Тільки дивилася на нас. Джейсон сидів у неї на колінах, і його ноги витикалися з коротких штанців.

— Це погана казка, — сказав він. — Я хочу додому.

— Справді, треба йти, — сказала Кедді й підвелася з долівки. — Нас уже, мабуть, шукають.

Вопа рушила до дверей.

— Ні, не відчиняй, — сказала Ненсі.

Вона швидко випередила Кедді, але не торкнулася до дерев’яного засува.

— Чому? — спитала Кедді.

— Ходімо до світла, — сказала Ненсі. — Нам буде весело. Не йдіть ще.

— Треба йти, — мовила Кедді. — Хіба що буде дуже весело.

Вони з Ненсі вернулися до плити.

— Я хочу додому, — сказав Джейсон. — Я розповім мамі.

— Я знаю іншу казку, — мовила Ненсі.

Вона стояла біля лампи й дивилася на Кедді, але очі в неї закочувались так, як, буває, вони закочуються, коли вмостиш паличку на носі й дивишся, щоб вона не впала. Ненсі треба було дивитися на Кедді згори вниз, а її очі однаково закочувались так, ніби вона дивилася вгору на паличку.

— Я не буду слухати, — сказав Джейсон. — Я тупатиму ногами.

— Це гарна казка, — мовила Ненсі. — Краща за попередню.

— Про що вона? — спитала Кедді.

Ненсі стояла біля лампи. Вона трималася рукою за скло, і проти світла рука здавалася довгою і темною.

— Ти взялася рукою за гаряче скло, — сказала Кедді. — Тобі не пече?

Ненсі глянула на руку й поволі відвела її. Вона стояла, дивилася на Кедді й крутила рукою так, ніби вона була причеплена на мотузці.

— Краще робімо щось інше, — сказала Кедді.

— Я хочу додому, — сказав Джейсон.

— Зараз будемо смажити кукурудзу, — сказала Ненсі. Вона глянула на Кедді, потім на Джейсона, потім на мене, потім знов на Кедді. — В мене є трохи кукурудзи.

— Я не люблю кукурудзи, — сказав Джейсон. — Я люблю цукерки.

Ненсі глянула на Джейсона.

— Я дам тобі потримати сковороду, — сказала вона, все ще крутячи довгою, м’якою, наче без кісток, темною рукою.

— Добре, я трохи посиджу, якщо буду тримати сковороду, — сказав Джейсон. — Кедді не вміє тримати її. Я знов захочу додому, якщо сковороду триматиме Кедді.

Ненсі поворушила в плиті жар.

— Гляньте, Ненсі бере жар просто руками, — сказала Кедді. — Що з тобою, Ненсі?

— У мене є кукурудза, — сказала Ненсі. — Трохи є.

Вона витягла сковороду з-під ліжка. Сковорода була поламана. Джейсон почав плакати.

— Ми не насмажимо кукурудзи, — сказав він.

— Нам однаково треба вже йти додому, — сказала Кедді. — Ходімо, Квентіне.

— Почекай, — сказала Ненсі. — Почекай. Я зараз полагоджу сковороду. Хіба ти не можеш мені допомогти?

— Та я не хочу кукурудзи, — сказала Кедді. — Вже дуже пізно.

— То ти мені поможи, Джейсоне, — сказала Ненсі. — Поможеш, правда?

— Ні, — сказав Джейсон. — Я хочу додому.

— Ну чого ти, — сказала Ненсі. — Чого. Ось дивися, що я робитиму. Я полагоджу сковороду так, що Джейсон триматиме її і буде смажити кукурудзу.

Вона взяла шматок дроту і скрутила сковороду.

— Вона не триматиметься, — сказала Кедді.

— Триматиметься, — сказала Ненсі. — Ось побачиш. А тепер поможіть мені налущити кукурудзи.

Кукурудза також була під ліжком. Ми лущили її, а Ненсі помагала Джейсонові тримати сковороду над вогнем.

— Вона не лопає, — сказав Джейсон. — Я хочу додому.

— Почекай, зараз лопатиме, — сказала Ненсі. — І нам буде весело.

Вона сиділа біля самої плити. Гніт у лампі був так високо підкручений, що вона аж чаділа.

— Чому ти не вкрутиш лампу? — спитав я.

— Хай чадить, — сказала Ненсі. — Я потім вичищу скло. Почекайте, зараз кукурудза почне лопати.

— Щось вона не хоче лопати, — сказала Кедді. — І нам однаково треба йти додому. Мама й тато хвилюватимуться.

— Ні, — мовила Ненсі. — Зараз лопатиме. Ділсі скаже, що ви пішли зі мною. Я так довго працювала на вас, що вони не розсердяться. Почекайте. Вона от-от почне лопати.

Джейсонові попав в очі дим, він заплакав і впустив сковороду в жар. Ненсі взяла мокру ганчірку й витерла Джейсонові обличчя, але він не перестав плакати.

— Годі тобі, — сказала Пенсі. — Ну годі.

Та Джейсон плакав далі. Кедді витягла з жару сковороду.

— Усе згоріло, — сказала вона. — В тебе є ще кукурудза, Ненсі?

— А ви хіба не всю всипали в сковороду? — спитала Ненсі.

— Всю, — сказала Кедді.

Пенсі глянула на Кедді. Тоді взяла сковороду, висипала кукурудзу в пелену й почала перебирати її. Ми дивились, як рухалися її довгі темні пальці.

— Більше в тебе немає кукурудзи? — спитала Кедді.

— Є, — сказала Ненсі. — Є. Ось гляньте, ця не згоріла. Треба тільки…

— Я хочу додому, — сказав Джейсон. — Я все розповім мамі.

— Тихо, — сказала Кедді. — Хтось іде.

Ми прислухались. Ненсі вже була обернена до замкнених дверей, її очі наповнились червоним відблиском від лампи.

І враз Ненсі знов почала стиха чи то співати, чи плакати. Вона сиділа біля вогню, і її довгі руки звисали поміж коліньми; на обличчі в неї раптом з’явилися великі краплі, вони скочувались до підборіддя, і кожна блищала від жару, немов іскра, поки спадала вниз.

— Вона не плаче, — сказав я.

— Ні, не плачу, — сказала Ненсі. Очі в неї були заплющені, — Я не плачу. Хто там?

— Я не знаю, — сказала Кедді. Вона підійшла до дверей і виглянула надвір. — Тепер ми підемо додому. Це тато.

— Я все розповім, — сказав Джейсон. — Це ви мене потягли з собою.

По обличчі в Ненсі й далі котилися краплі. Вона обернулася на стільці.

— Слухайте, скажіть йому. Скажіть, що ми будемо гратися. Що я погляджу вас до ранку. Скажіть, нехай він дозволить мені піти з вами й переночувати у вас на підлозі. Скажіть, що мені не треба сінника. Нам буде весело. Ви пам’ятаєте, як нам того разу було весело?

— Мені не було весело, — сказав Джейсон. — Ти мені напустила в очі диму, і вони щемлять. Я все розповім.