III

Торгівля тривала аж до заходу сонця, аж поки продали останнього коня. Техасець роз’юджив присутніх, і ціна зросла до семи доларів з половиною, проте більшість коней пішла за три або чотири долари; техасець сидів на стовпці і вибирав коней, як йому заманеться; тим часом місіс Літтлджон крутилася біля баняка, на якусь хвильку бігала до паркану і знову поверталася до своєї справи. Воца вже скінчила виварювання, білизна висіла на линві у задньому дворі, а до нас долітали пахощі вечері, що упрівала. Нарешті всіх лошаків спродали; останніх двох і свою бричку техасець виміняв на коляску.

Ми всі дуже стомилися, але Генрі Армстид скидався на оскаженілого пса. Коли він купив коня, місіс Армстид пішла до брички, сіла за двома, схожими на кролів, худоребрими шкапами, а сам візок мав такий вигляд, ніби от-от розвалиться, тільки-но рушать мули. Генрі навіть не встиг забрати їх із шляху, і візок стояв посередині з господинею в ньому, яка з самого ранку ні на кого не дивилася.

Генрі стояв біля воріт. Він підійшов до техасця.

— Я купив коня і сплатив готівкою,— каже Генрі.— А ти вважаєш, що я стоятиму тут, допоки всіх розпродають, і тоді я отримаю свій товар. Я хочу забрати свого з гурту.

Техасець поглянув на Генрі. Він говорив спокійно, немов замовляв чашку кави за столом.

— Забирай свого коня,— каже він.

Генрі перестав дивитися на техасця. Він ковтав слину, тримаючися за ворота.

— А ти мені не допоможеш? — питає він.

— Це не мій кінь,— відповідає техасець.

Генрі не дивився на техасця, він взагалі не дивився ні на кого. «Хто допоможе мені упіймати коня?» — запитує він. Ніхто не озвався жодним словом. «Принеси налигача»,— каже Генрі. Місіс Армстид злізла з брички і принесла налигача. Техасець спустився з стовпчика. Жінка пройшла повз нього, тримаючи мотузку.

— Не заходьте туди, місіс,— говорить техасець.

Генрі відчинив ворота. Він не оглядався. «Іди сюди»,— наказує він жінці.

— Не ходіть туди, місіс,— повторює техасець.

Місіс Армстид теж не дивилася ні на кого, тримаючи в руках мотузку. «Мабуть, доведеться піти»,— каже вона. Разом з Генрі вони заходять до двору. Коні розбіглися, а за ними подалися Генрі і місіс Армстид.

— Заженемо його в кут,— каже Генрі. Зрештою вони загнали коня, Генрі взяв налигача, але місіс Армстид відступає перед конем. Вони знову підходять до нього, проте місіс Армстид випускає його вдруге, а Генрі обертається і б’є її мотузкою. «Чому ти не заганяєш його назад? — питається Генрі. Він знову б’є її.— Чому?» В ту мить я оглядаюся і бачу, що поруч стоїть Флем Сноупс.

І тоді техасець зривається з ніг. Бігав він швидко, як для здоровила. Він перехопив мотузку, перед тим як Генрі хотів ударити жінку втретє, а Генрі крутнувся, ніби хотів стрибнути на техасця. Проте накинутися він не встиг. Техасець схопив Генрі за руку і вивів його з обійстя. Місіс Армстид йшла позаду, техасець витяг з кишені гроші і тицьнув їх у руку місіс Армстид. «Заберіть його до брички і відвезіть додому»,— каже він так, ніби йому сподобалася вечеря.

І тут підходить Флем. «А це за що, Баку?» — запитує Флем.

— Гадає, ніби він купив коня,— відповідає техасець.— Забирайте його геть, місіс.

Але Генрі не погоджується. «Поверни йому гроші,— говорить він.— Я купив коня і матиму його, навіть якщо доведеться його пристрелити».

А тут Флем, стоїть, засунувши руки до кишень, жуючи, ніби він проходив випадково.

— Забирай гроші, а я візьму свого коня,— вріпився Генрі.— Віддай йому гроші,— наказує він місіс Армстид.

— Не бачити тобі мого коня,— говорить техасець.— Забирайте його додому, місіс.

Тоді Генрі уздрів Флема.

— Ти причетний до коней,— каже він.— Я купив одного. Ось гроші за нього.

Він узяв банкноту з рук місіс Армстид. Простягнув її Флемові.

— Я купив коня. Запитай його. Ось гроші,— каже він, подаючи банкноту Флемові.

Коли Флем узяв гроші, техасець кинув мотузку, яку вихопив з руки Генрі. Він ще раніше послав Екового хлопця до крамниці купити пакунок печива, витяг його і заглянув усередину. Пакунок був порожній, і він кинув його додолу.

— Містер Сноупс поверне вам гроші завтра,— каже він місіс Армстид.— Ви отримаєте їх завтра в нього. Кінь уже не належить вашому чоловікові. Забирайте свого чоловіка, посадіть на бричку і везіть додому.

Місіс Армстид повернулася до брички і сіла в неї.

— А де та коляска, що я купив? — запитує техасець. Сонце вже зайшло. А тоді на ґанок вийшла місіс Літтлджон і задзвонила до вечері.