Селянин та його діти
Жив собі за давніх часів селянин. Мав він четверо синів і виноградник. Хоч був старий та немічний, а порався коло землі сам. Бо хіба міг, бідолаха, інакше? Адже ж вирощував ті лози власними руками з молодих літ, і дотепер любив та плекав свій виноградник. А той, немов розуміючи любов і турботу господаря, віддячував йому соковитими гронами.
Та, на лихо, всі четверо синів не звикли працювати. їм більше подобалося байдики бити, а старий батько повсякчас непокоївся думкою: «Що з ними буде, коли закриються мої очі?»
Часто він казав собі з гіркотою:
«Покинуть сини мої виноградник напризволяще, переведеться він і не годуватиме їх плодами. Треба якось цьому зарадити».
Довго роздумував батько, врешті покликав синів і сказав:
— Діти мої любі, чую — недовго мені жити на світі. Отож і покликав я вас, аби відкрити одну таємницю. У нашому винограднику заховано скарб. Як мене не стане, візьміться за лопати й копайте, аж поки знайдете.
Невдовзі батько помер. Тяжко побивалися сини. А за кілька день згадали його слова.
— Що б то міг сховати у винограднику небіжчик? — питає перший син.
— Напевне, гроші,— відповідає другий.
— А як там лише кілька золотих? — засумнівався третій.
— Хто його знає. Краще перекопаймо все, — сказав четвертий.
Настала зима. Небіжчик-батько встиг за життя обрізати виноградник, і тепер треба було лише попідпирати лози. Але сини про це не дбали. Думки їхні крутилися довкола скарбу. Тож, узявши заступи, заходилися вони копати.
— Глибше копаймо, хлопці! — наказував старший.
— Копаймо, то й копаймо!
Цілісінький день копали, але так нічого й не знайшли. Повернулися додому стомлені й розчаровані.
— А чи не викопав хтось інший того скарбу? — питає перший син.
— А чи був він там узагалі? — засумнівався другий.
— Чому не було? Треба копати, може, й знайдемо,— заперечив перший.
Взавтра хлопці знову взялися до роботи. Але скарбу не знайшли ні того дня, ні наступного.
— Може, батько пожартував, і ніякого скарбу немає? — каже один син.
— Боронь боже! Хіба що хто викопав скарб, а батько про те не знав. Жаль, коли так!
Минуло кілька місяців, і настав час збирати виноград. І що ж побачили брати! Обкопані лози вгиналися від величезних, важких грон!
Зібрали брати виноград, уторгували за нього купу грошей і зажили щасливо.
Відтоді почали вони дбайливо доглядати виноградник. А що були молоді та дужі, то й мали від праці насолоду.
Згодом стали вони заможними господарями. А коли заходила мова про батька, завжди згадували його із вдячністю.
— Які ж ми були нерозумні! Замість того, щоби збагнути батькові слова, розпитати, порадитися,— кинулися шукати в землі золото. Батько не посміявся з нас, а заповів нам найбільший скарб світу — любов до праці.
