Джерело

Муса Джаліль

Під горою, там, де клечань,
Де травою поросло,
День і ніч про щось лепече
Балакуче джерело.

Чом співа воно завжди,
Може, кличе до води,
Що, неначе лід, студена
І солодка, як меди…

Ось примчав до джерела.
Хвацько скочив із сідла
І схилився над водою
Вершник з дальнього села.

Прогорнувши зелень трав.
До води дідусь припав,
Дітвори веселу зграю
Хтось на березі зібрав.

З-під землі джерельце б’є,
Всім водицю подає,
Наче добре пам’ятає:
Що віддав ти, те — твоє.

1936