Не схвалив
Після того, як поета Цвіркуненка на зборах нашого літоб’єднання звинуватили, що він відірвався від свого трудового колективу, я задумався. Зі мною так не повинно статися.
Першу свою гумореску, написану після критики на адресу Цвіркуненка, я вирішив прочитати двірникові.
— Ви мені даруйте, — кажу, — що турбую. Але хотів би почути вашу думку.
Двірник терпляче вислухав. Тоді сказав:
— Скарга хороша. Написано грамотно. Без лайки…
Наступного разу я вирішив запросити двірника до себе. Поставив пляшку.
Я читаю. Він чаркує й слухає.
Коли я закінчив, він стукнув кулаком по столу й сказав:
— Їй-богу, ви пишете, як прокурор!
Пізніше він завітав сам. І ще з порога:
— Ну, на кого написав нову скаргу?
Я, наповнюючи чарки, довго й терпляче пояснював йому, що пишу не скарги, а гуморески. Фантазія, мовляв. Отак у голову лізе, а ти пишеш. А йому, мовляв, читаю для того, щоб не відриватись від колективу.
Прощаючись, він заспокоїв мене:
— Ви не переживайте. Це по молодості. Ці художества пройдуть. Із моїм племінником гірше було. Буянив. Шість місяців просидів. А це юринда… Це пройде…
Якось мені вдалося переконати його, що я чиню добре діло. И показав йому газету, де було видруковано мою гумореску.
— І скільки за таку статейку дають? — спитав він.
Я пояснив двірникові, що для мене не важить, скільки дають, а важить, що друкують…
Цінитель мого художнього слова сміливіше налив собі ще чарку. І, закусивши цибулиною, порадував мене:
— Коли тобі треба буде щось допомогти, то ти не соромся, звертайся… Можу підсобити фактами…
Спершу він приходив щовечора,- Ще з порога владно вимагав:
— Ану давай будемо читати твої фантазії!..
Потім став навідувати мене ще й ранками.
Я витратив усі свої заощадження. Зате радів, що ніхто мені не зможе закинути того, що закинули Цвіркуненку. Ніхто мені не скаже, що я відірвався від колективу.
Одного ранку, коли двірник прийшов приймати черговий літературний опус, у мене на столі пляшки не було.
Він зовсім не слухав, що я йому читав. Нервував, тарабанив пальцями по столу. А виходячи сказав:
— Щось не в той бік ви повернули. Досі у вас було все правильно. А тепер — не в той бік…
Тоді я вирішив на кілька днів утекти з дому. Ночував у знайомих. За той час у газеті було видруковано мою нову гумореску. Я завітав у редакцію, щоб подякувати за увагу. Та завідуючий відділом простягнув мені листа:
— Ось прочитайте. Відгук на вашу гумореску.
На клаптику з учнівського зошита було виведено: «Пєсатель Бабочка відірвався від нашого колективу. Його писательства ми не схвалили!!!»
