Людям треба допомагати
Нарешті, село. Нарешті, той крихітний куточок світу, де я виголосив своє перше «а-а-а». Нарешті, та вуличка, якою я щодня ескортував на пасовисько гусей.
— Добридень, дядьку Семене!
— Добридень, Богданку! У відпустку?
— У відпустку.
— Надовго?
— На місяць.
— То вже добре. Може, тепер та напишеш в газеті про ту баюру, що проти мене на вулиці.
— Може.
— До побачення!
— До побачення…
Як добре, що у відпустку я приїхав до свого рідного села. Така чудова природа, річка! Рідні, знайомі, товариші. Буду по тих Алуштах чи Ялтах боки відлежувати, за помідорами в довжелезній черзі стояти. Тут ось вийдеш на город, напасешся чого хочеш і як хочеш.
Не встиг переступити рідний батьківський поріг, не встиг почоломкатися з усіма, як той же поріг переступив сусід.
3 приїздом тебе! Може б, ти написав у газету про те, як мені трактором плота поламали.
Мені незручно було відмовляти, і я сказав:
— Та подивимося…
Коли зайшов до магазину купити цигарки, продавець, моя добра знайома, радісно вигукнула:
— О! Добре, що ти припхав. Є один матеріальчик для газети… Напроти нашого магазину вже другий рік лежить купа сміття.
Я важко зітхнув. Взяв цигарки. Вийшов на вулицю, закурив. На мене, широко посміхаючись, мчав на велосипеді мій друг дитинства.
— Чолом!
— Чолом!
— Приїхав?
— Приїхав.
— А я вже хотів до тебе писати. Ніяк не можу поладити з своїми сусідами. То курку вб’ють, то помиї на моє подвір’я виллють. Може б, ти їх в газету протягнув?
виплюнув бичка. Мовчки зітхнув. Узявся рукою за серце.
— Ти що, нездужаєш? — спитав друг дитинства.
— Трохи.
— То йди відпочивай. Поговоримо про це завтра…
Вдома на мене вже чекала далека родичка.
— Мені сказали, що ти приїхав. Я одразу й прийшла. Маю скаргу подати. Може б, ти допоміг…
Вночі мене шарпали кошмари. Здавалося, що повна хата людей. Кричать:
— Покритикуй! Напиши! Пропісоч! Проперчи! Протягни!
Я ледве дихав. Я пищав:
— Дайте відпочити.
— Ах, ти не хочеш? — кричали вони.— Бюрократ! Ми на тебе напишемо!
Другий день відпустки я провів на вулиці, навпроти садиби дядька Семена. Засипав калюжу, копав рів. На третій — перейшов до сусіда ремонтувати пліт. Четвертого дня вивозив сміття з-перед вікон сільмагу. П’ятий день пройшов у нерівній борні з сусідкою мого друга дитинства. Тільки-но вона вихлюпувала помиї на його подвір’я, я вискакував з кущів з відром і відповідав тим же. В результаті цієї баталії загинули три її курки, одна качка. Пес, якого вона намагалася загітувати проти мене, зазнав легкої травми і не вилазив з буди.
Тепер уже п’ятнадцятий день я переписую скарги далекої родички. Роботи вистачило б ще на дві відпустки. Але до мене вже приходили з проханням написати в газету, що на подвір’ї росте кропива, жінка не хоче підмітати хату, горобці на городі не бояться опудала. Людям треба ж допомагати.
