А хто ж бос?
— Опівночі! — таємниче шепнула літня жінка молодшій. І щось поклала їй у кишеню.
Куця зупинився і насторожився. Ще з дитинства його вабила професія детектива.
«Що «опівночі»? — подумав Куця. Потім ляснув себе долонею по лобі: «Ясно! Опівночі прийде бос. Мафія…»
Куця наступив молодшій жінці на «хвіст». Не відставав ні на крок.
Біля універмагу жінка зустріла якогось типа. Явно підозрілого. Щось йому передала. Сказала:
— Ждати не можна! Тільки сьогодні…
Тепер Куця прилип до типа.
На зупинці таксі тип підійшов до водія. Щось довго з ним шептався. Щось йому передав. Куця почув тільки уривок розмови:
— …Сьогодні. Він чекати не може…
Куця запам’ятав номер машини. Сів у друге таксі. Поїхав слідом.
Таксист зупинився біля павільйончика ремонту взуття.
Куця теж вийшов.
Таксист щось передав шевцеві. Той кивнув головою і пошепки перепитав:
— Сьогодні?..
Куця запримітив на правій руці шевця витатуйоване сонце та ім’я «Нюра».
Не вагаючись, Куця сів на ослін. Ніби почистити черевики.
До павільйончика підійшла розфуфирена дама. Всі пальці в золотих перснях.
— Майстер! Мої вже заклеєні? — таємниче спитала вона.
— Ваші я завжди клею позачергово, — відповів швець.
Ясно. Пароль.
Потім швець щось шепнув на вухо дамі. Вона кивнула головою. Куця всього не міг уловити, бо саме в цю хвилину повз павільйончик проїхав бульдозер. Проте дещо почув:
— …О ні, він чекати більше не може…
На здивування шевця Куця вискочив із будки з одним недочищеним черевиком.
Подався за дамою.
Та зайшла з чорного ходу до магазину «Овочі — фрукти». Через хвилину вийшла звідтіля з повнощоким типом.
Пішли разом до перукарні.
Повнощокий тип із магазину «Овочі — фрукти» шептав щось перукареві. До речі, теж підозрілого з виду. Куця почув:
— Треба доставити сьогодні. На вулицю Зелену, 13. Квартира 1. Він чекає…
Перукар мовчки кивнув головою.
За півгодини Куця чергував у під’їзді біля першої квартири по вулиці Зеленій, тринадцять. Чекав з нетерпінням тієї хвилини. Й думав: «Розкрию мафію. Прийду куди слід. Усі дані на стіл. Дивіться, який Куця…»
Куця почув кроки. До під’їзду прямував безвусий піжон. Поперёд себе віз дитячу коляску. Куця одразу ж прикинув, що в колясці дитини нема.
Піжон натиснув на ґудзик дзвіночка першої квартири. Двері відчинилися. Тільки-но піжон пропхнув у них Коляску й зробив один крок вперед, Куця ускочив за поріг.
— Вибачте, я з газової контори, — впевнено сказав він.— Перевіряю тягу.
Нахабно подався на кухню.
— Ось вам коляска, а в ній усе, що треба, — сказав піжон до молодої симпатичної господині.
«А хто ж бос?» — подумав Куця і увійшов до кімнати, нібито обстукати труби парового опалення.
У кімнаті пахло чимось підозрілим.
А з ліжка до Куциного вуха долетіло:
У-а, у-а, у-а!
Куця глянув розгублено на господиню.
— Він чи вона? — спитав розчаровано.
— Він, — радісно відповіла господиня.
— Давно народився?
— Рівно тиждень тому… Опівночі…
