Марища

Спускає ніч серпанок свій таємний,
Горять зірки, мов тихая любов,
І світ страшний хова свій образ темний —
      На йому кров… усюди кров…

О ніч-збавителько пречистая, святая,
В жалобу смерті ти його повий,
Хай щезне він од краю і до краю,—
      Покрий його… навік покрий!..

Даремно все!.. бо образ той кривавий
Не вкриє й ніч… Він тут… мовчи…
І в пітьмі він малюється яскравий —
      І важко дихає вночи…

1907