Про шкоду від тютюну

Сцена-монолог на одну дію.

ДІЙОВА ОСОБА:

ІВАН ІВАНОВИЧ НЮХІН, чоловік своєї жінки, власниці музичної школи і жіночого пансіону.

Сцена зображає естраду одного з провінціальних клубів.

НЮХІН (з довгими баками, без вусів, у старому поношеному фраку, велично входить, кланяється й поправляє жилетку). Шановні пані і деяким чином шановні панове. (Розчісує баки.) Дружині моїй було запропоновано, щоб я з благодійною метою прочитав тут яку-небудь популярну лекцію. Що ж? Лекцію, то лекцію — мені зовсім байдуже. Я, звичайно, не професор і не маю вчених ступенів, але, проте, все-таки я ось уже тридцять років безупинно, можна навіть сказати, на шкоду власному здоров’ю тощо, працюю в питаннях суто наукового характеру, міркую і навіть пишу інколи, можете собі уявити, вчені статті, тобто не те, щоб учені, а так, вибачайте на слові, ніби вчені. Між іншим, цими днями мною написано було величезну статтю під заголовком: «Про шкоду від деяких комах». Дочкам дуже сподобалося, особливо про блощиць, а я прочитав і порвав. Воно ж, однаково, хоч як пиши, а без персидського порошку не обійтися. У нас навіть у роялі блощиці… Предметом сьогоднішньої моєї лекції я взяв, так би мовити, шкоду, якої завдає людству вживання тютюну. Я сам курю, але дружина моя звеліла читати сьогодні про шкоду від тютюну і, виходить, нема чого тут балакати. Про тютюн, то про тютюн — мені зовсім байдуже, а вам, шановні панове, пропоную поставитися до моєї цієї лекції з належною серйозністю, бо інакше коли б чого не вийшло. А кого лякає суха, наукова лекція, кому не подобається, той може не слухати і вийти. (Поправляє жилетку.) Особливо прошу уваги в присутніх тут панів лікарів, які можуть здобути з моєї лекції багато корисних відомостей, бо тютюн, крім його шкідливого впливу, вживається також у медицині. Так, наприклад, якщо муху посадити в табакерку, то вона здохне, мабуть, від розладу нервів. Тютюн є, головним чином, рослина… Коли я читаю лекцію, то звичайно кліпаю правим оком, але ви не звертайте уваги; це від хвилювання. Я дуже нервова людина, взагалі кажучи, а оком почав кліпати в 1889 році 13 вересня, в той самий день, коли в моєї дружини народилася, деяким чином, четверта дочка Варвара. У мене всі дочки народилися 13-го числа. А втім (глянувши на годинник), через нестачу часу, не будемо відхилятися від предмету лекції. Треба вам сказати, дружина моя власниця музичної школи і приватного пансіону, тобто не те, щоб пансіону, а так чогось подібного. Між нами кажучи, дружина любить поскаржитися на нестатки, але в неї дещо приховано, отак тисяч із сорок, чи п’ятдесят, а в мене ні копійки за душею, ні шага — ну, та що говорити! В пансіоні я завідую господарчою частиною. Я закуповую провізію, перевіряю слуг, записую витрати, роблю зошити, виводжу блощиць, прогулюю жінчиного собачку, ловлю мишей… Учора ввечері моїм обов’язком було видати кухарці борошно і масло, бо малося на увазі пекти млинці. Ну, одно слово, сьогодні, коли млинці були вже спечені, моя дружина прийшла на кухню сказати, що три вихованки не їстимуть млинців, бо в них порозпухали гланди. Таким чином виявилося, що ми спекли кілька зайвих млинців. Куди скажете подіти їх? Дружина спочатку звеліла віднести їх до погребу, а потім подумала, подумала та й каже: — «їж ці млинці сам, опудало». Вона, коли буває не в настрої, називає мене так: опудало, або гаспид, або сатана. А який я сатана? Вона завжди не в настрої. І я не з’їв, а проковтнув, не жувавши, бо завжди буваю голодний. Вчора, наприклад, вона не дала мені обідати. — «Тебе, каже, опудало, годувати нема на що…» Але, одначе (дивиться на годинник), ми заговорилися й трохи ухилилися від теми. Будемо продовжувати. Хоч, звичайно, ви з більшою охотою прослухали б тепер романс, чи яку-небудь отаку симфонію, або арію… (Починає співати.) «Ми не змигнем в розпалі бою оком…» Не пам’ятаю вже, звідки це… Між іншим, я забув сказати вам, що в музичній школі моєї дружини, крім завідування господарством, на мені лежить ще викладання математики, фізики, хімії, географії, історії, сольфеджіо, літератури тощо. За танці, спів і малювання дружина бере окрему плату, хоч танці і спів викладаю теж я. Наше музичне училище розташоване в П’ятисобачому провулку, в будинку № 13. Ось тому, мабуть, і життя моє таке невдале, що живемо ми в будинку № 13. І дочки мої народилися 13-го числа, і в будинку в нас 13 вікон… Ну, та що говорити! Для переговорів дружину мою можна застати дома повсякчас, а програма школи, якщо бажаєте, продається в швейцара по 30 коп. за примірник. (Виймає з кишені кілька брошурок). І ось я, коли бажаєте, можу поділитися. За кожний примірник по 30 копійок! Хто бажає? (Пауза.) Ніхто не бажає? Ну, по 20 копійок! (Пауза.) Досадно. Так, будинок № 13! Ніщо імені не вдається, постарів, подурнів… Ось читаю лекцію, на вигляд я веселий, а самому так і хочеться крикнути на все горло, або полетіти куди- небудь за тридев’ять земель. І поскаржитися нема кому, аж плакати хочеться… Ви скажете: дочки… Що дочки? Я кажу їм, а вони тільки сміються… В моєї дружини сім дочок… Ні, пробачте, здається, шість… (Жваво.) Сім! Старшій з них Анні 27 літ, молодшій 17. Шановні панове! (Оглядається.) Я нещасливий, я обернувся на дурня, на нікчему, але по суті ви бачите перед собою найщасливішого з батьків. По суті це так повинно бути, і я не смію говорити інакше. Якби ви тільки знали! Я прожив з дружиною 33 роки і, можу сказати, це були найкращі роки мого життя, не те, щоб найкращі, а так взагалі. Промайнули вони одно слово, як одна щаслива мить, власне кажучи, чорт би їх забрав зовсім. (Оглядається.) А втім, вона, здається, ще не прийшла, її тут нема, і можна говорити все що завгодно… Я страшенно боюсь… боюсь, коли вона на мене дивиться. Так, то ось я й кажу: дочки мої не виходять так довго заміж, мабуть, тому, що вони сором’язливі, і тому, що мужчини їх ніколи не бачать. Вечірок улаштовувати дружина моя не хоче, на обіди вона нікого не запрошує, це дуже скупа, сердита, сварлива дама, і тому ніхто не буває в нас, але… можу вам сказати по секрету… (Наближається до рампи.) Дочок моєї дружини можна бачити по великих святах у тітки їхньої Наталії Семенівни, тієї самої, що хворіє на ревматизм і ходить в отакому жовтому платті з чорними цяточками, наче вся обсипана тарганами. Там подають і закуски. А коли там не буває моєї дружини, то можна й оце… (Ляскає себе по шиї.) Треба вам сказати, п’янію я від одної чарки, і від цього стає добре на душі і в той самий час так сумно, що й сказати не можу; згадуються чомусь молоді літа, і хочеться чомусь тікати, ах, якби ви знали, як хочеться! (З захватом.) Тікати, кинути все й тікати, не оглядаючись… куди? Однаково, куди… аби лише тікати, від цього поганого, пошлого, дешевенького життя, що перетворило мене на старого, жалюгідного дурня, старого, жалюгідного ідіота, тікати від цієї дурної, дріб’язкової, злої, злої, злої скнари, від моєї дружини, яка мучила мене 33 роки, тікати від музики, від кухні, від жінчиних грошей, від усіх цих дурниць і пошлостей… і зупинитися де-небудь далеко-далеко в полі й стояти деревом, стовпом, городнім опудалом, під широким небом, і дивитися цілу ніч, як над тобою стоїть тихий, ясний місяць, і забути, забути… О, як би я хотів нічого не пам’ятати!.. Як би я хотів зірвати з себе цей підлий, старий фрачок, в якому я 30 років тому вінчався… (зриває з себе фрак) в якому завжди читаю лекції з благодійною метою… Ось тобі! (Топче фрак). Ось тобі! Старий я, бідний, жалюгідний, як оця сама жилетка з її поношеною, вилізлою спиною… (Показує спину.) Не треба мені нічого! Я вищий і чистіший за це, я був колись молодий, розумний, учився в університеті, мріяв, вважав себе людиною… Тепер не треба мені нічого! Нічого б, крім спокою… крім спокою! (Подивившись набік, швидко надіває фрак.) Однак, за кулісами стоїть дружина… Прийшла й чекає мене там… (Дивиться на годинник.) Уже минув час… Якщо спитає вона, то, будь ласка, прошу вас, скажіть їй, що лекція була… що опудало, тобто я, тримався гідно. (Дивиться набік, відкашлюється.) Вона дивиться сюди… (Підвищивши голос.) Виходячи з того положення, що тютюн містить у собі страшну отруту, про яку я тільки-но говорив, курити ні в якому разі не слід, і я дозволю собі, деяким чином, сподіватися, що ця моя лекція «про шкоду від тютюну» дасть свою користь. Я все сказав. Dixi et animam levavi[1]. (Кланяється й велично виходить.)

1902