Екзамен на чин
— Вчитель географії Галкін злий на мене і, вірте, я в нього не складу сьогодні екзамента, — говорив, нервово потираючи руки і пітніючи, прийомщик Х-го поштового відділу Юхим Захарович Фендриков, сивий, бородатий чоловік з поважною лисиною і солідним животом. — Не складу… Це як бог свят… А злиться він на мене зовсім через дурниці. Приходить до мене якось з рекомендованим листом і крізь усю публіку лізе, щоб я, бачите, прийняв спершу його листа, а потім уже інші. Це не годиться… Хоч він і освіченого класу, а все ж таки додержуй порядку і жди. Я йому зробив пристойне зауваження. «Дожидайтеся, — кажу, — черги, вельмишановний пане». Він спалахнув і з того часу повстає на мене, аки Саул. Синкові моєму Єгорушці одиниці виводить, а про мене різні назвиська по місту розпускає. Іду я одного разу повз трактир Кухтіна, а він висунувся з більярдним києм з вікна і кричить у п’яному вигляді на всю площу: «Панове, погляньте: марка, що була у вжитку, йде!»
Вчитель російської мови Пивомедов, що стояв у передпокої Х-го повітового училища разом з Фендриковим і милостиво курив його цигарку, знизав плечима і заспокоїв:
— Не хвилюйтесь. У нас і прикладу не було, щоб вашого брата на екзаменах різали. Проформа!
Фендриков заспокоївся, але ненадовго. Через передпокій пройшов Галкін, молодий чоловік з рідкою, наче обірваною, борідкою, в парусинових штанах і новому синьому фраку. Він суворо подивився на Фендрикова і пройшов далі.
Потім пройшла чутка, що інспектор їде. Фендриков похолов і почав чекати з тим страхом, який так добре відомий всім підсудним і екзаменованим уперше. Через передпокій пробіг на вулицю штатний смотритель повітового училища Хамов. За ним поспішав назустріч інспектору законоучитель Змієжалов у камилавці і з наперсним хрестом. Туди ж рушили й інші вчителі. Інспектор народних училищ Ахахов голосно привітався, висловив своє незадоволення на куряву і ввійшов в училище. За п’ять хвилин приступили до екзаменів.
Проекзаменували двох поповичів на сільського вчителя. Один склав, а другий не склав. Той, що провалився, висякався в червону хустку, постояв трохи, подумав і пішов. Проекзаменували двох вільноопреділяючихся третього розряду. Після цього настав час Фендрикова.
— Ви де служите? — звернувся до нього інспектор.
— Прийомщиком у тутешнім поштовім відділі, ваше високородіє, — промовив він, випростуючись і намагаючись приховати від публіки тремтіння своїх рук. — Прослужив двадцять один рік, ваше високородіє, а нині зажадали відомостей для представлення мене на чин колезького реєстратора, для чого й насмілююсь підлягати іспитові на перший класний чин.
— Так… Напишіть диктант.
Пивомедов підвівся, кашлянув і почав диктувати густим, пронизливим басом, намагаючись піймати екзаменованого на словах, які пишуться не так, як вимовляються: «хараша халодная вада, когда хочица пить» і ін.
Та як не старався хитромудрий Пивомедов, диктант удався. Майбутній колезький реєстратор зробив небагато помилок, хоч і натискав більше на красу літер, ніж на граматику. В слові «чрезвычайно» він написав два «н», слово «лучше» написав «лутше», а словами «новое поприще» викликав на обличчі інспектора посмішку, бо написав «новое подприще», але ж усе це не грубі помилки.
— Диктант задовільний, — сказав інспектор.
— Насмілюсь довести до відома вашого високородія, — сказав підбадьорений Фендриков, скоса поглядаючи на ворога свого Галкіна: — насмілюсь доповісти, що геометрію я вчив з книги Давидова, почасти ж навчався її у племінника Варсонофія, який приїздив на канікули із Троїце-Сергіївської, Віфанської теж, семінарії. І планіметрію вчив, і стереометрію… все як єсть…
— Стереометрії в програмі немає.
— Немає? А я місяць над нею сидів… Який жаль! — зітхнув Фендриков.
— Але залишимо поки що геометрію. Звернімося до науки, яку ви, як чиновник поштового відомства, певно, любите. Географія — наука листонош.
Усі вчителі шанобливо посміхнулись. Фендриков був не згодний з тим, що географія є наука листонош (про це ніде не було написано: ні в поштових правилах, ні в наказах по округу), але із шанобливості сказав: — «Точно так». Він нервово кашлянув і з жахом почав чекати запитань. Його ворог Галкін відкинувся на спинку стільця і, не дивлячись на нього, спитав протяжно:
— Е… скажіть мені, яке правління в Туреччині?
— Відомо яке… Турецьке…
— Гм!.. турецьке… Це поняття розтяжне. Там правління конституційне. А які ви знаєте притоки Гангу?
— Я географію Смирнова вчив, і, пробачте, не чітко вивчив… Ганг, це котра річка в Індії тече… річка ця тече в океан.
— Я вас не про це питаю. Які притоки має Ганг? Не знаєте? А де тече Аракс? І цього не знаєте? Дивно… Якої губернії Житомир?
— Тракт вісімнадцять, місце сто двадцять один.
На лобі у Фендрикова виступив холодний піт. Він закліпав очима і зробив такий ковтальний рух, що здалося, ніби він проковтнув свій язик.
— Як перед істинним богом, ваше високородіє, — забурмотів він. — Навіть отець протоієрей можуть підтвердити… Двадцять один рік прослужив і тепер це саме, яке… Вік буду бога молить…
— Добре, залишимо географію. Що ви з арифметики приготували?
— І арифметику не чітко… Навіть отець протоієрей можуть підтвердити… Вік буду бога молить… З самої Покрови вчусь, вчусь і… ніякого толку… Постарів для ученості… Будьте настільки милостиві, ваше високородіє, заставте вічно бога молити.
На віях у Фендрикова повисли сльози.
— Прослужив чесно і бездоганно… Говію щорічно… Навіть отець протоієрей можуть підтвердити… Будьте великодушні, ваше високородіє.
— Нічого не приготували?
— Все приготував, але нічого не пам’ятаю… Скоро шістдесят стукне, ваше високородіє, де вже тут за науками вгнатися? Зробіть ласку!
— Вже й шапку з кокардою собі замовив… — сказав протоієрей Змієжалов і посміхнувся.
— Добре, ідіть!.. — сказав інспектор.
За півгодини Фендриков ішов з учителями в трактир Кухтіна пити чай і торжествував. Обличчя у нього сяяло, в очах світилося щастя, але щохвилинне почухування потилиці показувало, що його мучила якась думка.
— Який жаль! — бурмотів він. — От же така, скажи на милость, дурниця з мого боку!
— Та що таке? — спитав Пивомедов.
— Навіщо я стереометрію вчив, якщо її в програмі немає? Адже цілий місяць над нею, підлою, сидів. Який жаль!
1884
