Драматург

До кабінету доктора заходить невиразна особа з тьмяним поглядом і катаральною фізіономією. Судячи з розмірів носа та похмуро-меланхолійного виразу обличчя, чоловік знайомий із спиртними напоями, хронічним нежитем і філософією.

Він сідає в крісло й скаржиться на задишку, відрижку, печію, меланхолію й гидкий смак у роті.

— Чим ви займаєтеся? — запитує доктор.

— Я — драматург! — заявляє особа не без гордощів.

Доктор враз проймається повагою до пацієнта й шанобливо посміхається.

— Ах, це така виняткова спеціальність…— мурмоче він.— Тут така сила чисто мозкової, нервової праці!

— В-в-важаю…

— Письменники такі рідкі… їхнє життя не може бути схожим на життя звичайних людей… а тому я просив би вас описати мені ваш спосіб життя, ваші заняття, звички, оточення… взагалі, якою ціною дістається, вам ваша діяльність…

— Будь ла-аска…— погоджується драматург.— Встаю я, пане мій, годині отак о дванадцятій, а іноді й раніше… Вставши, зараз же викурюю цигарку й випиваю дві чарки горілки, а іноді й три… А втім, іноді й чотири, судячи з того, скільки випив напередодні… Та-ак… Якщо ж я це випиваю, то в мене починає миготіти в очах і стукати в голові.

— Напевно, ви взагалі багато п’єте?

— Ні-і, де ж багато? Якщо п’ю натщесерце, то це просто залежить, як я вважаю, від нервів… Потім, одягнувшись, я їду в Ліворно або до Саврасенкова, де снідаю… Апетит взагалі у мене поганий… З’їдаю я за сніданком зовсім мало: котлетку або півпорції осетрини з хріном. Навмисне вип’єш чарки три-чотири, а все апетиту нема… Після сніданку пиво чи вино, згідно з фінансами.

— Ну, а потім?

— Потім іду кудись у портерну, з портерної знову в Ліворно на більярді грати… Проходиш отак годин до шести і їдеш обідати… Обідаю я мерзенно… Чи повірите, іншого разу вип’єш чарок шість-сім, а апетиту — ні, ні. Заздрісно буває на людей дивитись: усі суп їдять, а я бачити цього супу не можу і замість того, щоб їсти, пиво п’ю… По обіді іду до театру…

— Гм!.. Театр, напевно, вас хвилює?

— Ж-жахливо! Хвилююсь й роздратовуюсь, а тут ще приятелі раз у раз: вип’ємо та вип’ємо! З одним горілки вип’ємо, з другим червоного, з третім пива, от дивись — до третьої дії ти вже й на ногах ледь стоїш… Чорт їх знає, оці нерви… Після театру в Салон їдеш або в маскарад до Ррродона… З Салону чи з маскараду, самі розумієте, не швидко вирвешся… Якщо вранці дома проснувся, то й за це кажи спасибі… Іншого разу цілими тижнями дома не ночуєш.

— Гм! Життя спостерігаєте?

— Нну, так… Раз навіть до того розладналися нерви, що цілий місяць дома не жив і навіть адресу свою забув… Довелося в адресному столі довідуватися… Ото, як бачите, майже щодня так!

— Ну, а п’єси коли ви пишете?

— П’єси? Як вам сказати? — знизує плечима драматург.— Все залежить від обставин.

— Потрудіться описати мені самий процес вашої роботи.

— Перш за все, пане мій, мені до рук випадково або через приятелів — самому-бо мені ніколи стежити! — попадає якась французька чи німецька штучка. Якщо вона годиться, то я несу її до сестри або наймаю за п’ять карбованців студента… Ті перекладають, а я, розумієте, підтасовую під руські звичаї: замість іноземних прізвищ ставлю руські й інше… Ось і все… Але важко! Ох, як- важко!

Невиразна особа закочує очі й зітхає… Доктор починає його вистукувати, вислухувати й обмацувати…