Додому

Радіо заграло:
«Гей ти, доріженько!..»
Сонце піднялося,
І туман розтав.
Білий-білий-білий
Пароплав «Довженко»,
Як весняний бусол,
Коло кручі став.

«Гей ти, доріженько!» —
Линуть пісні звуки.
Баба нишком плаче,
Похмурнішав дід.
Літо закінчилось.
Нум додому, внуки!
Чаплі з верболозів
Кланяються вслід.

— Та обачні ж будьте!
— Та дивіться ж тільки! —
Вже й не чуть нічого —
Пароплав загув.

Верховодки срібні
Виринули з хвильки,
Дуб росинку з листя
Гілкою змахнув.
— Приїзди, Тетянко!
Петрику!
— Приїду…—
Шум машини глушить
Крики голосні.
— Прощавайте, бабо!
— Прощавайте, діду!
Зроду не забудем
Літа на Десні.

Знов гудок (це третій)
Витинає лунко,
Капітан високий
Сходить на місток.
Тут як крикне баба:
— Боже! Подарунки
Ви ж узять забули!
Ось же він, мішок!

— Трап спустить! — команда.
Капітан всміхнувся:
— Єсть мішок узяти!
А тепер — пора…—
Берег одпливає.
Дід кусає вуса,
На принишклу бабу
Скоса позира.

Знову лине пісня:
«Гей ти, доріженько…»
Хвиля напливає —
Бризки б’ють рясні.
Білий-білий-білий
Пароплав «Довженко»,
Як весняний бусол,
Рушив по Десні…