Раміро і Радічета

Раміро продавав зелень.

Щодня він котив повз наш будинок свого дерев’яного візка. Попереду звичайно бігла його собачка Радічета. Вслід за нею лунало рипіння розхитаного колеса.

— Що везеш, Раміро?

— Салату, буряки, цибулю! — вигукував хлопець і штовхав візка далі.

Попереду бігла Радічета, немов сповіщаючи всіх, що йде Раміро. А хлопець трохи відставав, бо спинявся чи не під кожними дверима.

Отак вони обходили все селище.

Додому вертались аж тоді, коли візок був зовсім порожній. Стомлена Радічета вже не бігла попереду, а вистрибувала на візок, щоб Раміро віз її. Обоє задоволені, хлопець і собачка верталися додому тією самою дорогою.

І коли минали наш будинок, ми знов питали:

— Що везеш, Раміро?

Хлопець кивав на собачку, що поважно сиділа на візку, весело всміхався й відповідав:

— Радічету!