Дощові дні

Я дуже любив дощові дні, коли розкисали вулички нашого селища. Любив, мабуть, тому, що іншої розваги в нас, дітлахів, просто не було. Тільки темна грязюка і такого самого кольору вода. А в тих кварталах, де вода стікала по канавах, вона була ще темніша, аж чорна.

Коли вщухав дощ, ми висипали на вулицю і ліпили, хто що вмів: божків, звірів, чоловічків… Більшої радості для нас не існувало.

Одного разу я побував на ранчо в Родрігеса, мого товариша по парті. Саме пройшов дощ, і я надумав побудувати з грязюки та гілочок невеличке іграшкове ранчо — таке, як у Родрігеса.

Але мене чекало гірке розчарування.

Знову пішов дощ, і від мого ранчо залишився тільки кістяк із гілочок.

Я подумав про мого товариша Родрігеса і про його ранчо, яке могла спіткати така сама доля.

Відтоді я не люблю дощових днів.