Про маленького хлопчика й справжнього льотчика

Євген Бандуренко

Розпростуючи руки, ніби крила,
Стрибали дітлахи з погребника,
Удаючи парашутистів смілих,
Що вниз шугають з борту літака.

Та от, спіткнувшися, маленький Коля
Розбив до крові носа, як на зло.
Хотілося заплакати від болю,
Та, мабуть, друзів соромно було.

Стояв край шляху у розгубі хлопчик,
До носа прикладаючи рукав.
Проходив вулицею справжній льотчик.
— Що трапилось? — ласкаво запитав.

Погладив по голівці він малого:
— Кріпися, юний льотчику, кріпись!
А що розбив ти носа — то нічого,
Я й сам із цього починав колись…