Новий рік

Баруцу прикинувся дурником і вимовив таке:

— Один хлопець сказав мені, що ніякого Діда Мороза немає.

— А ти що йому відповів?

Баруцу мовчить. Він дивиться на мене і хоче по виразу мого обличчя та по тону запитання вгадати, як йому слід відповісти.

— То що ж ти йому відповів?

Баруцу нерішуче переступає з ноги на ногу, нарешті несміливо каже:

— А я йому: «Ну й придумав ти…»

І знову замовк.

— Вибачай, будь ласка, — звертаюсь я до нього, — але мені не ясно, що означає оте твоє «Ну й придумав ти».

— А хіба так не можна казати? — запитує Баруцу.

— Не про це зараз мова. Про те потім… А зараз давай повернемося до Діда Мороза та до того хлопчика…

Міцу, яка досі мовчала, побачивши, що братик остаточно розгубився, зайшлася сміхом. І сміється зумисне голосно.

— Я ж тобі казала, що ти дурний, — вигукує вона повчально і піднімає догори палець, — а ти мені не вірив!

— Чому це дурний? — запитує Баруцу, надувши губи та похнюпивши голову. — Я ж тебе просив, щоб ти сама сказала.

— То виходить, що ви вже про це говорили?

Міцу сміється ще дужче.

— Для чого ж вигадувати, ніби вам це сказав якийсь хлопчик? Ти, Міцу, завжди виштовхуєш Баруцу наперед, а як тільки що не так, то одразу ховаєшся за його спину, а потім ще й насміхаєшся з нього. Отже, так: якщо його немає, то він і не прийде!

— Хто? — цікавиться Міцу байдуже.

— Той, кого немає. Приходять тільки ті, хто є, а кого немає, ті не приходять.

Подальші суперечки припиняються, я здобуваю перемогу й негайно переходжу в наступ:

— Беріться за підручники. Чого ви ждете? Що вам задали на завтра?

— Але ж завтра уроків немає, хіба ти забув?

— Чого це раптом? З якої ради?

Баруцу переможно зриває листок календаря. Виявляється, завтра неділя. Хлопчик на радощах місця собі не знаходить.

— Ви гадаєте, що я цього не знав? — кажу їм.

«Я» означає «всесильний», «всезнаючий», «всемогутній», «непогрішний».

— Тебе викликали по історії? — запитую Баруцу.

Моє запитання не дуже вдале: Баруцу не минає нагоди повтішатися. Він простягає мені щоденник і гордовито каже:

— У мене з історії «відмінно».

— Але ж ти сам знаєш, що погано пишеш твори, — зауважую я. — Покажи останні.

Та Баруцу й цього разу виходить переможцем. Він показує мені зошит з творами, там теж відмінні оцінки, виставлені червоним олівцем. Мені нема більше до чого причепитись, і я починаю сміятись, ніби пригадав щось смішне. Діти й собі сміються разом зі мною.

Але незабаром Міцу знову навертає на хвилюючу тему.

— У школі нам сказали, що через тиждень почнуться канікули.

— Знову канікули? Хіба вони вам не набридли?

— Це зимові канікули, тату, — пояснює Міцу.

Наша суперечка про Діда Мороза триває давно. Діти знайшли в моєму письмовому столі свої давні листи до Діда Мороза.

Наша пошта працювала так: діти клали свої листи під дверима спальні біля взуття, а вночі прибігало мишеня, пристрибував коник або спускався павук, забирав листи й заносив їх кудись далеко-далеко. Всі бажання дітей збувалися. Очевидно, на світі десь є таке місце, куди приходять листи від усіх дітей і де порядкують посланці Діда Мороза.

Тут казка й закінчилася. Але як про це сказати дітям? Коли вони про все довідаються, то авторитет старших похитнеться і наші діти, які стали дуже вченими і вже ні в що не вірять, зовсім перестануть нас слухати.

Міцу першою починає розвідку здалеку:

— Яке в нас цього року буде дерево? — запитує вона.

— Яке дерево? Яке може бути дерево взимку?

— А новорічна ялинка… Хіба ти забув?.. її раніше приносив Дід Мороз.

— Але ж вам один хлопчик сказав, що Діда Мороза немає, і ви йому не заперечили, то з якої ради Дідові приходити до нас? Він піде до тих дітей, які вірять, що він є. А вам нічого не принесе…

— Той хлопчик сам нічого не знає, — випалює Баруцу. — Він показує на уроках язика, і в нього двійка за поведінку.

— Але коли він таке казав, то біля нього був ще один хлопчик, який теж нічого не знає.

— А що я тобі казала, дурнику, га? — підтримує мене Міцу. — Хіба ж може бути так, щоб не було Діда Мороза? Він є, неодмінно є.

— Звичайно, є, — погоджується Баруцу. — Я його сам бачив.

— Брехливець нікчемний! — випалює Міцу. — Я не бачила, а він бачив! Він є, але його ніхто не бачив.

— Що я чую, Міцу? Де ти навчилася таких слів: «Брехливець нікчемний»? Може, ти ще не все сказала? То кажи зразу, щоб усі такі слова забути до Нового року.

Міцу ніяково мовчить.

Діда Мороза немає, але якщо його навіть немає, то Баруцу й Міцу ждатимуть його. їм кортить довідатись, є він чи немає, але десь у глибині душі вони сподіваються, що Дід Мороз усе-таки є. Коли б я погодився з ними, то діти сперечались би зі мною до самісінького різдва.

— Я певен, що Дід Мороз прийде й цього року, — кажу їм.

— А я тобі що казала? — запитує Міцу.

— А ти мені не вірила! — відповідає Баруцу.