Гумовий крокодил

Дивний сон приснився Лалі:
крокодил, що в ночвах плавав,
що маленьку Лалу бавив,
воду випив та й незчувся,
як за мить надувся.
Сам собі такої
він біди накоїв.
Плаче і бурмоче,
мов сказати хоче:
— Ох, болить…
Ох, болить…

Як тут бути?
Що робить?

Скаче бусол довгоногий
крокодилу на підмогу.
Прискакав та й запитав:
— Як же ти в біду попав?—
Крокодил лише зітхнув:
— Сірника я проковтнув.
Прошу, бусле, поможи,
та нікому не кажи.—
Бусол каже:— Що ж, зумію,
та не схрумкай мені шию.—
Крокодил заплакав: — Ні-і!
Дуже боляче мені.
Невеличкий той сірник
десь у мене в горлі зник.

Сірничок малий, одначе
крокодил і стогне, й плаче,—
налилося в ночви сліз,
сам він мало не розкис.

Окуляри бусол взяв,
трохи в горлі пошукав
і: «На поміч!» — загукав.

Тут з’явився півень вмить,
набундючився, кричить:
— Наче трактор, сам я дужий,
нумо, вдвох берімось, друже! —
Тягнуть сірника удвох.
Крокодил же: ох та ох.
Ще гукнули порося,
що в ріці купалося.
Разом знов тягти взялись,
а сірник ще глибше вліз.

І тоді верблюд горбатий
теж придибав помагати.
Дружно тягнуть, невгавають,
сірника, як можуть, лають:
— Ти поганий сірничина,
ти нікчема-сірячина.

А сірник — ні так ні сяк,
мов назавжди там закляк.
Ту розмову слон почув —
і на поміч теж прибув.
З усіма зустрівся там
велетень-гіпопотам.
П’ять жираф стояли вряд,
що прийшли, мов на парад.
Мавпа, вчувши новину,
прискакала в мить одну.
Йшла поважна ведмедиця —
нечупара довголиця.
А коза за нею вслід —
всюди є козиний рід.
і почулося нараз:
— Ме, важка робота в вас.

І ропуха — сіра жаба
теж вхопилась,
тільки ззаду,
щоб від бусла трохи далі,
бо, як жабу той стрічає.—
апетит у нього грає.
От за бусловім наказом
всі взялися:
— Тягнем разом!

Помагали, як уміли,
працювали всі щосили,
та найбільше, мабуть, жаба —
від такої праці-муки
заболіли в неї руки.

Тут розумниця коза
в ведмедиці запитала:
— Де ж подівся той сірник,
що з ним сталось?

Потім кожен став питати:
ведмедиця — в мавпи,
мавпа — у жирафи.
Від жирафи до жирафи,
наче справжня телеграма,
запитання те дійшло
до гіпопотама.

А від того — до слона
телеграма-дивина.

Телеграму взяв верблюд,
що з дитинства любить труд,
і негайно по порядку
запитав у поросятка.
Порося спитало в півня,
півень бусла запитав,—
відповісти час настав:
де ж той сірничок пропав?
Бусол клацнув
дзьобом двічі
і признався всім у вічі:
— Окуляри з носа впали,
а без них я мов осліп,
потемнів для мене світ —
от що значать окуляри.
Та коли надів їх знов —
сірника вже не знайшов.

Крокодиле!
Друже милий!
Ми гуртом сюди прийшли —
і біду цю відвели.
Смачно їж і не зітхай,
сірників лиш не ковтай!