6. Як Безглуздівці наповали горіх

Недалеко міста Безглуздова плила річка Бруднівка, не така велика, як Черемош або Прут, але за те глибока; сягала жабі до ока. Над берегом Бруднівки росло старе дерево — високий волоський горіх. З того горіха мабуть Безглуздівці наїлися такої рідкої мудрости, бо як було настане тільки осінь, то всі довкола нього днюють і ночують та товчуть горіхи.

Якось одного літа була велика посуха. Сидять собі Безглуздівці під горіхом та забивають час. От і заступник посадника, Панько Зубатий, людина дуже мякого серця, каже.

— Людоньки добрі, гляньте, як наш горіх засмутився. Занедужав, чи що?

— Говоріть, здорові — відтяв йому Яремко, наче бричем,— не бачите, що його мучить спрага; ось уже одна галузка похилилася у воду.

— «Алчущаго напоїти», глаголе святе писаніє! — відізвався на те дяк Кирило.— Але яким би то способом нам і тут учинити це милосердне діло? — питав далі, насипавши з ріжка на долоню чимало табаки і набивши нею ніздря свого набресклого носа.

— І на це е рада. Обіснуємо вужищем усі гиляки горіха, перекинемо кінці мотуза на другий беріг. Ви перебредіть на другий бік і тягніть за вужище що сили. Так і напоїмо спрагнений горіх.— каже Головатий.

Принесли мотуззя й зі сто міщан кинулося до роботи. Обвели горіх вужищем, пустилися у брід і почали згинати дерево до долу. Всі почервоніли, як буряки, але горіха не напоїли, хоч посхилювали чимало гиляк.

— Ану ж бо Лесю, видряпайся на вершок,

— каже Головатий до одного безглуздівського теслі, і згинай вершки у воду.

— Добре,— сказав Лесь, скочив, як вивірка на горіх і став згинати гиляки, аж йому руки увяли.

— Тягніть, братчики! — кричить він із дерева,— а то не моя сила цього великана нагнути до води! А вони як попруть із усьої сили, а вужище, як не трісне, а горіх, як не свисне в гору, як не шпурне Лесем, наче галушкою, геть далеко на беріг!…

Повалився Лесь трупом, та ще й без голови. Вража гиляка відтяла йому голову, наче шаблюкою, а Безглуздівці й не помітили, як вона полетіла у воду і пропала там без сліду. Прибігли всі до трупа, а Яремко каже:

— Не пригадую собі, чи була в Леся голова, як ліз на горіх, чи не було?

— А смуток його знає,— відізвався Панько,— мені здається, що не було.

— Ні, не було,— зашуміла вся громада.

А мудрий дяк ударив руками об поли, і задивований процідив крізь зуби:

— Це чортова робота! Відколи світ світом, ніхто невидав такого дива, щоб чоловік та не мав голови.

— Треба спитати жінки,— радить Головатий.— Скоч, Грицю, до Лесихи та спитай її, чи була сьогодня в ранці у Леся голова, чи ні.

Побіг Гриць і повернув незабаром та й каже:

— Чи мав Лесь сьогодня голову на в’язах, чи ні — Лесиха собі не пригадує. Знає тільки те, що в суботу ще безпечно була, бо сама мила її лугом. Я заглядав і в кучму, і в капелюх, що висять на кілку, але там і чуба з Лесевої голови не було.

Поховали Безглуздівці бідного Леся без голови. І довго ще розбивали собі мізки над цим безголовим.