4. Як Безглуздівці будували ратуш

Серед містечка Безглуздова стояв старий кріслатий дуб. Під ним сходилися з діда-прадіда міщани на нараду. І сьогодні там рада, неначе море шумить.

— Панове радні! — каже Головатий.— Не даром я ходив світами. Не одну мудру річ там бачив, що і нам придалася б! Годі вже нам сходитися під цим дубом на раду. Тут літом сонце пражить, а зимою мороз кости ломить. Збудуймо собі на цьому місці ратуш!

Всі стали хитати головами.

— Ратуш? Ратуш?

— А що це таке — ратуш?

— То такий громадський дім,— пояснював Яремко.

— Гарна, їй Богу, гарна думка,— загорлали міщани.— Будуймо, будуймо!

І, жалібно поскрипуючи, повалився під ударами сокир старий дуб, свідок давньої міщанської слави.

Почалася в Безглуздові горяча робота. За містечком був високий горб, а на нім стелився густий ліс. Усе, що жило, велике й мале, рухнуло до ліса. Наче трава під серпом, покотилося до долу під сокирами Безглуздівців дерева у лісі. Одні тащать тяжкі бервена ковбки із горба в долину, аж спина тріщить. Другі пріють, що вже й сухого рубця на них нема: спускають обережно воловодами із горба в долину той тягар. Аж одно великанське дерево пірвало все мотуззя, як павутину, та й само скотилося в діл, що аж земля під ним задудніла.

— Такої ти? — каже Яремко.— Пожди!

І грімким голосом відізвався до громади:

— Панове браття! Витащімо знов усі бервена в гору, а відтак уже їх без усякого заходу та труду скотимо на долину.

На таку розумну раду, само собою, всі пристали. Витащили бервена на горб і знов скотили в діл.

А яка радість із того приводу! Від розуму відходять Безглуздівці, витинають гопки, що така штука вдалася! А вечером усі раді та веселі зайшли до коршми, цілу ніч гуляли, та під саме небо славили-величали свого посадника Яремка за мудрість.

От, незабаром стояв уже й готовий ратуш, від підвалини аж до самого верха. Здалека видно було великі двері, щоб панове радні не потребували через крівлю сходитися на раду, та ще й напис над дверми, що це ратуш. Новий дух запанував у громаді. Де ж таки? Такий будинок що високий, а що гарний! Біда лиш у тому, що в ратуші чогось і посеред дня якось так темно, наче в темну ніч.

— Що цьому за причина? — питає Яремко.

— Звідки мені це знати? відповідає йому заступник Панько.

— Вийдеш на двір — білісінький день; увійдеш до ратуша — темна ніч. Я цього не розберу,— говорив Головатий, хитаючи головою.

Ціла світла безглуздівська громада остовпіла і цілком збилась з пантелику.

Скликає зажурений Головатий раду та й каже до людей:

— Біда нас учепилася; у нашім ратуші хоч око виколи. Що нам почати?

Заступник голови, Цанько, перший дає раду:

— Зірвімо будинок аж до основи і будуймо на ново!

— Бо нам не треба було ніякої новини,— примітив старий Кирило, хрипливий дяк із долішньої церкви; хиба кріслатий дуб не міг і далі бути ратушем, як бувало за наших батьків та дідів?

Зі старої ради вийшов рідкий борщ.

— У нашу громаду не заведеш ладу! — додав у кінці швець Кузьма Шило.

— Пуста ваша балачка — перебив Яремко.— Я думаю, що коли можна коновками носити воду, то чому ж не можна би й наловити соняшного світла в міхи та бочки і понасипати у ратуш, щоб у нім стало ясно?

На таку розумну мову всі радні аж підскочили і на ввесь голос загорлали:

— Що голова, то голова!

У саме полуднє, коли сонечко найяркійше розсипало своє світло, звивалися міщани, як ті мурашки: одні з бочками та казанами, другі з діжками та міхами, жінки з дійницями та горшками, дітвора з горщиками та гладунчиками. Всі ловили світло, пильно, бігцем заносили до ратуша, ще й батіжками заганяли.

А були й такі дотепні, що вилами й лопатами накидали світла на тачки наче глину; були й такі, що тенетами, волоками й решетами ловили його, бігцем таскали до ратуша і там зсипали на купу наче збіжжа. Та марна була їх мозольна праця! В ратуші й на волосок не прояснилося.

— Ой, бідонько наша гірка та солена! — голосили Безглуздівці.

Саме тоді переходив дорогою дротар, як відомо світовий чоловік, то й від жартів був він майстер.

— Не турбуйтеся, людоньки! — каже.— Я вже не одному в пригоді став, то й вас вибавлю з клопоту.

Міщани так зраділи, наче б хто їх посадив на ангельські золоті крила.

Всі частують дротаря, ставлять перед нього тілько книшів, печень та напитків, що дротар мусів у своїм чересі всі пряжки попустили. Коли ж почув, що тих харчів стане йому на три добі, встав й каже:

— Ходім до ратуша!

Незабаром назбиралося в ратуші тілько міщан, що стали цокатися в темряві носами, немов дітвора на Великдень крашанками. Почувся голос дротаря:

— Нехай вилізе хто із вас на кришу і нехай зірве кілька ґонтів.

Наче вивірки, вискочило кілька міщан на дах і за мить зірвали мало що не цілу крівлю.

— От вам і день у вашім ратуші,— сказав дротар, попращався з Безглуздівцями та й пошкандибав далі, викрикуючи своє: «Ґаркі друтовать»!

Але прийшла осінь. У славутний безглуздівський ратуш тече дощ, як із відра. В зимі у ньому сніг по коліна.

— Треба знов наш ратуш покрити,— каже Панько.— От нероба, бурлака, дурисвіт! Поглузував собі із нас і пішов.

А дяк Кирило затягнув голосом, наче з ірмолоя читав:

— От, сяка-така знахорка-шептуха була б дала нам ліпшу раду…

І Безглуздівці знов побили свій славутний ратуш, та й знов у нім стало так темно, що панам радним нераз аж душа в пяти ховалася. Зійдуться було на раду і кожний держить у руці свічку.

Довго вони радили, довго міркували, та виходу не було ніякого. Аж раз якось на засіданню у темнім ратуші — той раз, бачите, радні так довго засиділися, що свічки до крихти повторяли — заздрів Головатий, що крізь щілину в стіні щось світиться. Яремко підскочив, як опарений і закричав на всю силу.

— Гей, гей! Бодай би мені останнє волосся повисмикували із моєї лисини! Як же у нашім ратуші може бути ясно, коли у нім нема вікон?

На таке слово радні поспускали носи. Вони стали лютитися самі на себе, що жадному із них першому не прийшла така думка в голову. А радний Петро Череватий, що рад був скинути Яремка із начальства і сам стати бурмістром, аж плюнув із пересердя, що він перше не добачив цеї хиби. Але щож? Пропала добра нагода!

Повставляли Безглуздівці вікна і стало ясно в ратуші. Та чи стало ясно в головах шановної ради?