3. Друга рада начальника Головатого

З того часу мирно та любо проживали собі міщани у Безглуздові. І чисто було в містечку, як у зеркалі. Нігде ні сліду бруду, ні сміття. Що таке кириня, вони не знали. І не знати вже, чи то від надто великої харности, чи від чого іншого, а таки чогось у кождій безглуздівській хаті загніздилася така сила блощиць, що хоч громадь їх граблями. Всі стіни, ліжка, припічки, а навіть челюсти аж кишіли від тої погані. Де було не глянь, всюди від них аж чорніє.

Заворушилося у містечку. Безглуздівці не можуть спати. Горе, та біда! І що його робити із цею поганню! Нещастя, та й тільки!

От, про ці клопоти прочув якийсь мудрагель-пройдисвіт тай подумав собі:

«На тих овечках довга вовна, піду та підстрижу їх».

Набрав із дороги повний міх пилу, понасипав його у папірчики і гайда навправці до Безглуздова. Перед коршмою розклав свій крам і кричить на все горло:

— Купуйте, людоньки, тирияк!

Надбіг розцікавлений Головатий, зараз питає його, що це таке — той тирияк.

— Тирияк,— каже крамар,— то порошок із дуже далекого краю, із Африки, чи із Паприки. Він творить чуда-дива, від нього кожна блощиця заразісінько гине.

— Тебе до нас сам Пан-Біг наслав,— сказав урадуваний Яремко і розіслав усіх десятників містом, щоб люди сходилися і купували тирияк, бо він зробить амінь усім блощицям.

Збіглося ціле місто. Обступили люди крамаря, наче мурашки мід. За мить і знаку не було із тирияку.

Крамар-хитрун набив калитку грішми, поклонився громаді і пішов, куди очі понесли.

За добру хвилину вбігає до посадника Яремка один, другий десятий, і нуж його випитувати, що з тим порошком робити, щоб позбутися блощиць.

— Або-ж я знаю, каже він, задумавшися.— Пожену за крамарем і поспитаю.

Осідлали коня і начальник дмухнув, як вихор, на здогін. Аж на третьому селі наздогонив крамаря.

— Паноньку любий, скажіть, будь ласка, що робити з порошком, щоб блощиць позбутися?

— І треба ж було за такою дурницею так мучити коня! Як кого вкусить блощиця, то нехай схопить її зараз пушками, нехай її вітворить пащеку, та нехай накладе їй на черенні зуби того порошку. Тоді певно кусати не буде.

— Спасибі вам, добродію,— крикнув Яремко та й чим дуж почвалав до дому, щоб подати громаді рецепту на блощиці.

Що за радість рознеслася по цілім місті! Всі довідалися від Яремка, як треба вживати того порошку.

Та чи то помогло, про це вже я не знаю.