Сміховинки про Безглуздів

1. Чому Яремко Головатий став начальником Безглуздова

Бував я — не жартом кажучи — далеко світами, не одно чудо видав, не одно диво чував, але такого міста, як Безглуздів, і таких славних міщан, такого начальника, не надибав я нігде. А світ наш великий та широкий і всякими чудами-дивами багатий-пребогатий!

Дивними порядками і чудними звичаями величалося містечко Безглуздів. Кожний чоловік був там дуже-дуже мудрий. Казали, що кожному Безглуздовцеві розуму насипано у голову лопатою, що Безглуздівці поз’їдали всі розуми цілого світа. Зі всіх усюдів заходили до них люди позичати розуму, як у лихваря грошей.

У тому місті, у славному Безглуздові, умер якось старий посадник. Що ж робити людям у такому клопоті? Треба нового вибирати.

Івана не вибрали, бо шкутильгав на одну ногу. Пилипа знов тому ні, що дивився зизом, а так і Савку, Кіндрата, Дмитра і Федька ні, бо всім їм чогось не доставало. Тільки один не мав ніякої хиби: Яремко Головатий, чільна та справді дуже головата людина.

Та чому-ж саме його вибрано, а не кого іншого? Бо йому вже в колисці ряба баба Явдоха виворожила, що з його розумом ніхто не може змірятися. Старі голомізці та сивовуси говорили:

— Яремко, премудра людина; під ним буде лад і порядок!

То так і вибрали його начальником Безглуздова.

Послухайте, кілько то розсуду та здорового розуму було в Головатого вже за молодих літ.

Раз якось вертав він із міста до дому. Дивиться: серед дороги лежить здорова груда чистого золота. Тяжко було йому двигати серед спеки, і ще до того до гори, цю велику груду щирого золота. Сів собі, спочиває, рукавом обтирає піт із чола та відказує на золото. Втім над’їхав верхом якийсь чоловік і питає його:

— Чоловіче, що це так блищить перед тобою?

— Золото! — каже Яремко.

— Бачу, що тобі тяжко його двигати; заміняй його за мойого коня!

— Про мене! — каже Яремко.— Я й так від тягару вже й плечей не чую.

Замінялися і розійшлися. Сидить на коні наш Яремко, як козак, і гонить чвалом, мов той половик у діл. Зашпорталася конина об каменюку, злетів із сідла Яремко і в ярузі мало що в’язів не скрутив.

— А щоб такого коня чорт ухопив, а не то доброму чоловікові на ньому їздити! — крикнув Яремко.

Жене якийсь чоловік дорогою Коровину, а худу-худу, ребра наскрізь світяться.

— Не заміняв би ти того непотрібного коня за корову? Кінь тебе до гробу зажене, а від корови і молоко і сметана,— говорить чоловік.

— Про мене! — сказав у відповідь чужинцеві Яремко, взяв воловід у руку і передав йому коня. А той як сів, як понісся! Лиш закурилося за ним!

Іде Яремко дорогою, іде, аж знемігся неборака.

«Попробую, чи добра на молоко»,— думає він собі і взявся доїти корову.

Та в замореної корови молока — Біг має. Надоїло їй доїння, як не фиркне ногою! Яремкові не молоко, а кров носом потекла.

— Бодай тобі це та те! — крикнув Яремко, як не оглянеться, а проти нього жене циганчук безрогу.

— Не заміняв би ти своєї безроги за мою корову? — питає вже сам Яремко, щоб лиш вражої корови позбутися.

— Чому ні? — каже циганчук.

Обмінялися воловодами і пішли один сюди, другий туди.

Жене наш Яремко вперту безрогу, аж піт йому горохом по лиці котиться, і думає собі:

— Пожди, пожди, погане! Коби лиш до дому, ковбасу з тебе зроблю на три сяжні довгу.

Аж тут іде стежкою жінка і несе гусака під пахвою. Вона, хитрунка, сиділа під корчем і була свідком попередньої заміни.

— Чоловіче добрий, куди ти женеш порося?

— До дому.

— Слухай! То крадене, як тебе зловлять буде біда.

— Я не крав. Я із циганом обмінявся.

— Все одно. Біда буде, але я тобі поможу. Заміняйся зі мною за цього гусака то й позбудешся напасти.

— Гуска свині не рівня. Та що робити, коли крадене — подумав Головатий і згодився заміняти свинку за гусака.

Несе наш Яремко гусака. От уже й село недалеко. Аж тут чує гусак, десь далеко гуси жалібненько ґеґають. Жаль стало бідному, витягнув шию і тяжко зажурився.

Але Яремкові те і не в голові, йде втішний собі дорогою, ще й пісеньку приспівує. Аж тут його в потилицю засвербіло, він підняв руку, гусак випав з-під пахи, злопотів крилами, і фурр… понісся до свойого гусячого товариства.

Вернув наш Яремко голіруч до села. І коли людям оповів про свою мандрівку і про свої пригоди, то всі пізнали, що не з Грицем справа. Всі його величали, прозивали «Головачем», бо пізнали, що він ополоник між ложками.

Тому то його настановили начальником славного-преславного містечка Безглуздова.